Життя — це безперервний рух, напрямок якого кожен обирає самостійно. Таким є життєве кредо у завідувачки Зольнянської бібліотеки-філіалу № 18 Олевської централізованої бібліотечної системи Наталії Сороки (на знімку).
На цій посаді Наталія Марківна працює з 1993 року. Її книгозбірня обслуговує 500 читачів не лише із Зольні, а й із сусідніх Сердюків та Ковалівки. Книжковий фонд — майже десять тисяч книжок і періодичних видань. Попри те, що бібліотека розташована в селі, вона крокує в ногу з часом і підключена до мережі Інтернет.
Отримуючи нові надходження до книгозбірні, Наталія Марківна спочатку ретельно з ними ознайомлюється сама, а тоді вже й пропонує читачам. Найулюбленішими книжками для пані Наталії є «Час покаянний» Галини Іваненко та «Аеропорт» Сергія Лойка. Охоче читає жінка й місцеву періодику, поезії майстрів красного письменства краю.
А ще Наталія Марківна — дуже креативна людина, віддана своїй справі. Торік отримала диплом І ступеня за участь в обласному конкурсі «Краща бібліотека Житомирщини». Пані Наталія постійно вдосконалюється, презентує свій досвід колегам в області. В арсеналі жінки — і перемога в онлайн-конкурсі «Моє село — частинка України». Їй належить ініціатива створення краєзнавчого музею історії села Зольня, де зібрана велика кількість предметів побуту, вишиванок поліщуків-односельців. Бібліотекарка постійно співпрацює із закладами громади, є активною учасницею заходів, що в них відбуваються. А ще пані Наталія — неабияка вишивальниця.
— Де навчилися цього копіткого заняття? — запитую Наталію Марківну.
— У нашій родині це сімейна справа. Багато років із голкою, нитками та полотном не розлучалися мої бабуся Анастасія і мама Галина. Отак прикипіла душею до цього заняття і я. Хрестик за хрестиком вишиваю я долю свого родоводу, батьківщини. Так легше переживати всі негаразди, що нині відбуваються в державі. Знаєте, довгими осінньо-зимовими вечорами думки в голову лізуть різні, тож одразу й беруся за улюблене заняття. А іноді так важко на душі, то ще й заведу стиха улюблену пісню — й одразу смуток ніби розвіюється...
— Багато маєте вишитих робіт? Десь їх презентували?
— Спеціально я їх не вишиваю, як дехто з моїх односельців. Але у творчому доробку маю понад сотню вишитих рушників, серветок, сорочок, картин... Позитивно мою скромну працю оцінили під час виставок з нагоди Дня села у рідній Зольні, а також на різних заходах в Олевську та Житомирі.
Дуже тепло про свою підлеглу відгукується й начальник відділу культури та туризму Олевської міськради Ірина Кльоц.
— Це справді дуже талановита й різносторонньо освічена людина, на яку варто рівнятися колегам, — розповідає Ірина Василівна. — Вона в бібліотеці лад наводить, у селі завжди перша на свята і вдома — вправна господиня та берегиня сімейного вогнища. Знаходить час та сили на презентацію своїх здобутків для колег з рідного села, громади й усієї області.
Ось так популяризує прекрасне українське слово і мистецтво вишивки Наталія Сорока.
Житомирська область.
Фото надано автором.
