Офіцер «Бескид».
Офіцер «Бескид» 2018 року закінчив навчання у Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Одразу в бригаді почав командувати взводом. А на війну вже поїхав командиром роти. Першим місцем служби стала Світлодарська дуга. Нині знову в цих краях передньої лінії оборони Вітчизни.
— У нас всі командири молоді — від комвзводу до комбата, — розповідає «Бескид». — Звідси зовсім інше уявлення, інше мислення і по-іншому налаштована взаємодія. Це війна нашого покоління — тих, кому нині 20, 25, 30 років. Тих, хто народився вже в Незалежній Україні. Ми кожен на своєму місці. «Оборона — це недопущення прориву противника, виявлення вогневих точок, завдання максимального ураження та створення умов для переходу в наступ». Так написано в статуті. І ми не виходимо за ці рамки, просто потрібно працювати так, як написано.
— Чи вчили вас нових методик ведення війни вже з урахуванням бойового досвіду?
— Для цього потрібні аналіз й узагальнення. На 2014—2016 роки, коли я сидів на студентській лаві, такого аналізу ще ніхто не проводив. А викладачі вчили нас так, як вчили їх. Ми вивчали реальну класику військового мистецтва. А коли ти приходиш сюди — ти вже сам розвиваєшся. Те, що написано в статутах, — це класика. А далі ти вже сам добудовуєш те, що бачиш щодня тут, на фронті. До речі, в академії є науково-дослідний центр, який займається вивченням саме сучасного бойового досвіду.
— Як може закінчитися війна, на ваш погляд — молодого, але вже досвідченого офіцера?
— Гадаю, що війна буде доти, доки не завалиться Росія. Це перше. Друге і головне — потрібно, щоб почала працювати наша пропаганда. Вже восьмий рік війни, і той, кому на початку було 12, вже 20-річний. Дитина, яка виросла на війні по той бік фронту, не буде нашим другом. Уже народилося нове покоління у так званих республіках, яким по 8 років. Їх уже не перевчиш. Теоретично, якщо розвалиться Росія і нарешті почне працювати наша пропаганда, знадобиться, може, й сотня років, щоб змінилася свідомість наших колишніх противників і співгромадян. А чому сто років? Тому що це вже покоління. Як з ними бути? Наприклад, дати багато грошей, щоб вони сказали: о, Україна крутіша за «дірки». Бачимо таке на прикладі Ічкерії. Але знову-таки, я думаю, коли Кадиров перестане отримувати гроші від Путіна, у них там усе повернеться на круги своя.
— Чи є, на ваш погляд, в українській армії достатньо зброї, щоб іти далі?
— Нині цінна не зброя, а фахівці, які нею володіють. Фахівці можуть виграти війну, а не зброя. Бо це метал, а потрібні грамотні люди.
— Звідки ви родом і чому стали військовим?
— Народився на Львівщині. А військовим став тому, що це війна мого покоління. Це моя третя ротація на фронті. Ми воюємо сотні років, ми не забираємо чужого, ми захищаємо своє. Якщо поглянути на карту Київської Русі, то українська земля тяглася від Сяну й до Кавказу, або, як співається в нашому гімні, «від Сяну до Дону». Але з різних причин Україну рвали на шматки. І ось маємо те, що маємо. Тому для нас кожен клаптик території дорогий. Якщо вороги сьогодні заберуть Донбас, то не виключено, що завтра — Харків, Львів чи Буковину. Тому війну потрібно закінчувати зараз.
— На вас чекають вдома?
— Є рідні й близькі, які мене виховали. У нас, на заході України, правильне виховання. Воно відрізняється від того, яке дають у Східній і Центральній Україні. Мені прищепили християнські цінності, моральні цінності. Але мета у нас одна — відновлення наших земель і здобуття української самостійної соборної держави.
— Як триває ваша служба?
— Звечора ти плануєш свої дії, ставиш мету. Ти виїздиш на позиції, працюєш, аналізуєш ситуацію. Я підтримую всіх знайомих воїнів, які роблять реальні справи, які досягають мети. Мені приємно, що «Да Вінчі» отримав Героя України, бо він цього заслуговує. Це наше покоління, яке виросло на цій війні. Він майже 8 років тут безвиїздно реально воює.
— Війна — це смерть, ризик, страх...
— Тут усе доходить до автоматизму. Ти звикаєш до будь-якої обстановки, яка тебе оточує. Страшно тут — це згубити страх. Ти маєш мислити, дивитися реально на ситуацію. У бійців має бути тверезий страх, якщо його немає — станеш втраченою одиницею. Ти повинен звикнути до ситуацій, але страх збереже твоє життя. Кожен боєць — це особистість. У кожного з нас різний темперамент. Кожен по-різному ставиться до війни, до обстановки, до обстрілів. Треба зробити так, щоб кожна людина займалася тим, що їй більш притаманне. Є ті, кому більше подобається воювати. А є ті, кому більше до вподоби займатися побутом. Треба правильно розділити ці обов’язки, і тоді все буде нормально.
— Яким ви бачите своє майбутнє?
— Мені зараз 24 роки. Поки війна, залишатимуся тут. Закінчиться — не буду тут. У будь-якому разі я планую військову кар’єру, а далі життя покаже...
Розмовляв Олександр КЛИМЕНКО.
Фото автора.
