У часи Незалежності запускалися різні проекти, метою яких було створити сучасного українського національного персонажа-героя... Жоден із запропонованих образів не прижився. Але з початком російсько-української війни ці герої з’явилися у реальності — наші захисники. В кожного зазвичай є псевдо (позивний). Позивний у військових свого роду народна творчість. Він як посвідчення в одне слово — презентує людину, містить її особистий код.

Олег Анатолійович Кравець — справжній патріот, герой, боєць. Учасник двох українських Майданів, воював на Донбасі, дістав важкого поранення. Патріотично налаштований чоловік не бачив для себе іншого вибору, ніж піти захищати свою землю від ворога. Вперше потрапив на війну, яка ще не була війною, в Чонгарі.

«Там гостро відчув той момент, що ми так просто не здамося. Почав їздити з волонтерами, возив найнеобхідніше нашим хлопцям. Згодом записався добровольцем, направили в розвідку. Ставилися завдання, визначалися конкретні небезпеки, розвідувальні цілі. Головне, звісно, було збереження життя бійців. Географія бойового шляху — від селища Спартак до Волновахи. Наша бригада стояла в три лінії оборони. Найбільш небезпечні напрямки — Невельське, Красногорівка та Мар’їнка. Там, де ворог завдавав найстрашніших ударів, де намагався прорватися. Ми чинили гідний опір», — згадує Олег Кравець.

Народився він в селі Шляхова Вінницької області. Батьки працювали в селі, тато агрономом, мати зоотехніком. А Олега завжди приваблювало будівництво. Отож вступив до Вінницького будівельного училища на спеціальність плиточника-гранітчика-мозаїчника. Після завершення навчання, як відмінник, обрав для себе роботу у Львові. Згодом вступив до будівельного технікуму, що в місті Тальне Черкаської області. Далі — служба в армії, в ракетних військах, в Казахстані.

«Запропонували службу у військах спецпризначення, я погодився. Непрості були часи. Втім, коли Україна стала незалежною державою, я відмовився продовжувати служити у складі розвідки, незважаючи на вмовляння особового відділу та обрав для себе мирне заняття», — розповідає Олег Кравець.

Саме на службі в тоді ще радянській армії Олег отримав таке незвичне прізвисько — «Кара». А під час війни на Донбасі воно за ним міцно закріпилося, щоправда, набуло вже іншого значення та звучання.

— Коли потрапив до військ спеціального призначення, тодішні військові керманичі вигадали таку тему, — згадує чоловік, — спецпідрозділи, які охороняють ракетні точки, мали пройти службу в місцях, де ведуться бойові дії. В Анголі ми були, в Лівії, Лівані, Сомалі. Нас тоді мотало, бо Радянський Союз крізь продавав зброю.

Прилетіли якось під самий вечір до Африки, висадилися на військовому аеродромі. А зранку вийшли на пробіжку. Всі на мене дивляться, сміються, а я не можу збагнути, в чому справа. Хлопці ж кажуть: «подивися на себе, щойно прилетіли, а ти зранку вже чорний, як циган». Миттєво приклеїлося прізвисько «Кара», що в перекладі з фарсі та тюркської значить «чорний». Я й насправді дуже швидко засмагаю, чорний стаю, аж репаний. Спочатку навіть називали Кара Мурза, бо був чорний та замурзаний. Згодом скоротили до «Кара». Я не заперечував. Затим прізвисько стало позивним. Дали мені його ще у 1990 році. У козаків також були спочатку прізвиська, які згодом стали прізвищами, — Гонта, Перебийніс, Подкова, Вернигора. Адже козаки любили пожартувати, незлостиво покепкувати з товариша. Серед них цінували не лише силу й міць, а й жарти і дотепи.

З біографії героя:

У липні 2014-го добровольцем став до зброї у складі розвідувального взводу 2-го батальйону 28-ї гвардійської бригади. На фронті під час рейду отримав поранення на розтяжці у Ясинуватському районі біля с. Невельське. Був евакуйований до Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова. В боротьбі за життя лікарі вимушені були ампутувати ліву ногу.

На думку співрозмовника, такі прізвиська та позивні спрощують спілкування між бійцями, тими, хто пройшов крізь війну. Не треба представлятися, називати ім’я та по батькові, щось докладно розповідати про себе. Все просто. «Привіт, я — «Жетон», а я — «Кара». Причому українських захисників знають за позивними і на нашому боці фронту, і на стороні агресора. Олег Кравець цінує та поважає козацьку історію країни і доказом того є те, що він очолив в Миколаєві Штаб опору затопленню Бузького Гарду. Так, в квітні цього року Олег Кравець разом з побратимами, учасниками ООС/АТО, провели акцію проти затоплення атомниками унікальної місцини — території заповідного Гранітно-степового Побужжя та Центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького. Ветерани війни на Донбасі, які втратили під час бойових дій кінцівки, прикували себе до скелі ланцюгами, аби привернути увагу до проблеми затоплення острова Гардовий, що входить до складу Національного природного парку «Бузький Ґард».

«Кара» переконаний, що і на фронті, і в мирному житті завжди треба прагнути перемагати. Він цитує рядок з пісні українських повстанців, — «Кари час настане», який точно підходить до його життєвої позиції. І каже: «Мій час ще прийде».

Фото з відкритих джерел.