Сьогодні такий особливий день — світ очікує агресії Путіна щодо України. На фронті військовики ставляться до цієї всесвітньої паніки спокійно, кажуть: та хай іде вже, отримає наших звіздюлєй, ми вже втомилися чекати.

Служба триває у звичному режимі. Чергування на спостережних пунктах, життєзабезпечення — треба й дров нарубати, приготувати їсти, помити від грязюки чоботи. Грязюки тут багато, ідеш — і твоє взуття набирає ваги. А постоїш трохи, то вже буває й тяжко витягнути ногу з болота. Дуже відомий окремий десантно-штурмовий батальйон несе службу на околицях Нью-Йорка (назві вже не дивуються гості та місцеві жителі — звикли). В середині грудня на цих позиціях ворожий снайпер тяжко поранив нашого військовика. Старший бойовий медик роти Роман та головний сержант роти Іван дуже швидко і професійно евакуювали бійця. Він ще п’ять днів жив у комі, але поранення було тяжким... З посту Максима чітко видно окуповану Горлівку, вночі вона ще й світиться вогнями на півнеба. Місцевий житель, який одразу в 2014-му залишив Горлівку, розповідає, що під час нещодавніх відвідин міста був вражений. Скрізь запустіння і занепад. Видно, що в перспективи тут не вірять.

Старший офіцер батальйону Юрій Кочевенко каже, що забезпечення нормальне, бойовий дух десантників високий. Бійці фахові та професійні. Всі потрібні напрямки пристріляні.

Ну а про напад Путіна дуже багато пише зарубіжна преса. Навіть мої знайомі, які живуть за кордоном, 13 лютого у приватному листуванні бідкалися про неминучий наступ. Таке велике нагнітання паніки й небезпеки. Кажуть, таке враження, ніби колективний Захід свідомо драконить Путіна — давай, вв’язуйся. Мовляв, ти вже набрид всьому світу і засидівся. Не посмієш напасти на Україну. Але згадаймо Другу світову, очільник СРСР теж не вірив у напад Гітлера, хоч як його попереджали. Війни починають безумці. Отже сьогодні ми вже знатимемо нашу долю. І воюватимемо, бо хоч би як це пафосно звучало — Україна у нас одна і відступати нікуди. Щоправда, це не стосується олігархів, які вже не тут.

Фото автора.