Ігор та Надія Юхимчуки зі своїми синами дають лад на сімейній молочній фермі в селі Рачин Луцького району.

Все частіше в магазинах замість якісного натурального нам пропонують фальсифіковане вершкове масло і так званий сметанковий продукт. У чому ж причина обміління так званих молочних рік?


Менеджер Оксана Ніколенко розповідає власникам особистих селянських господарств Поромівської територіальної громади Володимир-Волинського району про підтримку компанією «Укрмілкінвест» сімейних молочних ферм.

У місто... по молоко

З 1990 року, за даними обласного управління статистики, поголів’я корів на Волині скоротилося з 312,7 тис. до 71,8 тис., зокрема в господарствах населення — з 116,9 тис. до 53,4 тис., у сільгосппідприємствах — з 195,8 до 18,4 тис. Валовий надій за цей час зменшився з 848 до 338 тис. тонн.

Мої давні приятелі із села Білостік, що за тридцять кілометрів від Луцька, Марія та Юрій Угриновичі пояснюють це відсутністю постійного ринку збуту молока, низькими заготівельними цінами. Вірю їм, оскільки десятиріччями вони теж тримали корову. Понад те, Юрій, як голова тутешнього колгоспу, опікувався ще й громадською чередою.

— Колись лише на нашій вулиці було 22 корови, а нині залишилося усього п’ять, — із сумом констатує Юрій Іванович. — Село старіє, а молодь, яка ще не виїхала, не хоче поратися біля худоби. Сім-вісім гривень, які платять заготівельники, не відповідають затратам праці, кормів, енергоносіїв. Та й розраховуються не завжди вчасно. Зауважимо, що подібна ситуація і в селах Жуковець, Скірче тієї ж Торчинської територіальної громади. Про це мені розповіла староста цих сіл Світлана Федонюк.

— З кожним роком поголів’я корів у населення скорочується, — повідав сільський голова Поромівської сільської ради, що у Володимир-Волинському районі, Олег Савчук. — П’ятнадцять років тому в Поромові було три пасовища і на кожному череди по 40—50 корів. Тепер одне пасовище і 20—30 корів. Тобто поголів’я зменшилося в п’ять разів. Людям легше піти в магазин і купити там молоко, масло, сир, сметану, привезти молокопродукти із сусідньої Польщі, аніж доглядати за коровою. До того ж у нас не заготовляють молоко, як це було в попередні роки. Якщо держава підтримуватиме сімейні ферми, можливо, це стане стимулом для їх створення і розвитку.

Робити це потрібно негайно. Корови дедалі частіше ідуть під ніж. Якщо торік у приватних обійстях нашої громади, а це вісімнадцять сіл, утримували 120 корів, то в 2022-му лише 80.

Про «Маслосоюз» знала вся Європа

Готуючи цей матеріал, ми поцікавилися, яка ціна молока в супермаркетах Луцька. Літр жирністю 3,2 відсотка коштує до 40—45 гривень, закуповують його у селян з базовою жирністю 3,4 відсотка по сім-вісім гривень. Тобто молоко в магазинах коштує разів у шість дорожче, як платять безпосереднім його виробникам.

У 1990 році, від якого беремо відлік, майже в кожному районі області діяло потужне молокопереробне підприємство. У Луцьку їх було аж два, а ще в Ковелі, Володимирі-Волинському, Нововолинську, Камені-Каширському, Мар’янівці... Нині їх вже немає. Спочатку їх приватизували, окремі потім розібрали на металобрухт. Тож лишилося лише кілька значно менших у Рожищах, Шацьку, Угринові. Здебільшого молоко у волинських одноосібників закуповують підприємства Рівненщини (Дубно, Радивилів), Львівщини (Радехів). Плече перевезень сировини від сільського господаря на завод часто сягає ста і більше кілометрів. Обсяги закупівель бувають незначними.

Звідсіля і величезні затрати на логістику.

Варто було б наблизити переробника до сировинної бази. Однак в області над цим ніхто не працює. За роки незалежності закрито понад десять молокозаводів, а зведено лише один невеличкий у ПОСП імені Шевченка в селі Угринів. До речі, ще в довоєнний період на Галичині, а згодом і на Волині, широкого розмаху набрав кооперативний рух «Маслосоюз», коли господарі об’єднувалися і створювали молочарні. Вони виробляли масло, сметану, сири і реалізовували їх через мережу фірмових крамниць. Продукція йшла навіть на експорт. Наприкінці 1930-х «Маслосоюз» обслуговував 205 тисяч селянських господарств. Чому б не запозичити його досвід?..

Перспективним є проект, запропонований компанією «Укрмілкінвест», зі створення сімейних молочних ферм від 10 до 50 корів. Завдяки йому в області вже діє 20 таких, ще 10 перебувають на стадії будівництва. Менеджер компанії Оксана Ніколенко запропонувала відвідати одну з них, що в селі Рачин Луцького району. Від прикордонного Поромова, де вона зустрічалася з місцевими господарями-одноосібникими, до Рачина, кілометрів сімдесят. Часу досить, аби в дорозі дізнатися про переваги згадуваного проекту.

— Третина людей, які до мене звертаються, ніколи не мали корів, — розповідає Оксана Миколаївна. — Компанія фінансує максимально сто тисяч гривень під будівництво. Кредит йде без застави, без поручень. Надаємо 22 тисячі гривень на придбання однієї корови. На 20 голів, наприклад, це 440 тисяч. Плюс витрати на обладнання. Господарі, які хочуть займатися, від проекту отримують орієнтовно 700 тисяч гривень. Усі ці кошти розбиваються на п’ять років. Плюс державна дотація на корову п’ять тисяч гривень. До заготівельної ціни, яку переробники платять населенню, завжди додається гривня і винагорода за жирність молока.

Першим завжди важко

Обійстя Надії та Ігоря Юхимчуків зовні не відрізняється від інших у Рачині. Ошатний дім, хлів, молоді дерева. Лише добре зорієнтувавшись, бачимо в глибині двору просторе приміщення корівника.

Подружжя одразу веде показувати своє господарство. Ферма новозбудована, їй лише два роки. Все як у типовому корівнику. Гноївка видаляється спеціальною системою, жолоби для нещодавно закуплених на заводі «Ковельсільмаш», але ще не змонтованих гноєтранспортерів, автонапувалки. Потужні вентилятори забезпечують в приміщенні необхідний мікроклімат. Окрім Надії Леонідівни та Ігоря Анатолійовича, на фермі ми зустріли і їхніх синів Олега (14 років), Мирослава (12), Богдана (9), Назара (7). Вони надійні помічники батькам.

— З 2005 року, як одружилися, завжди тримаємо корів, — розповідає господиня, до речі, родом із Луцька. — Спочатку було три, потім п’ять, сім, дев’ять... Згодом, як увійшли в проект, мали вже дванадцять. Довго вагалися — підписувати угоду чи ні. Зважували всі за і проти. Вирішили спробувати. Треба ж з чогось розпочинати... Уклали з «Укрмілкінвестом» договір. Будувалися швидко. У березні 2019 року почали, а 27 грудня — відкрилися. Ми перше сімейне фермерське господарство у Волинській області. Дуже важко було зареєструватися, бо все це нове. Ніхто нічого не знав. Як почали в лютому, то цілий місяць їздили реєструватися. 5 березня 2020-го нас нарешті узаконили. Так і працюємо майже два роки як СФГ. Маємо 8 га своєї землі, решту орендуємо. Посіяли траву, люцерну. Цього року вже добилися, щоб нам виділили в оренду вісім гектарів берега. Є вже 39 дійних корів. А вся череда — 67 голів. Це корови, бички, телята.

Цікавимося, а що з ферми має родина, чи забезпечує вона достойний рівень добробуту?

— Спочатку кожна праця неприбуткова. Але коли трудишся, маєш клаптик землі, все одно це вигідно, — вважає Надія Леонідівна. — На нас тепер звертають увагу. Переваги в тому, що це легальний бізнес. Заробляємо собі стаж і пенсію, податки відносно невисокі. Дотації дають і на землю, і на корови. На кожну торік отримали по п’ять тисяч гривень. З дотаціями стало трохи легше. Якусь техніку вже можна купити. За гноєтранспортери, які придбали на «Ковельсільмаші», від держави надійшло 25 відсотків відшкодування вартості. А ось за білоруський трактор — ні. То не вітчизняний виробник. Перший рік, як створилися, брали участь у проекті Українського фонду підтримки фермерів, писали бізнес-план на безвідсотковий кредит. Нам дали 500 тисяч, плюс дотація. Ціна на молоко, звичайно, не всіх задовольняє. Але, загалом, не шкодуємо, що розпочали цю справу.

Звичайно, головний показник роботи ферми — продуктивність її корів. Тож запитуємо, а скільки молока отримують тут щодня?

— Нині не всі корови дояться, а лише 24, то за день виходить до 300 літрів молока, — пояснює господарка ферми. — Є корови розтелені, а є такі, що йдуть у запуск. Влітку більше буде молока. Здаємо поки що через день на Радивилів. Холодильник «Укрмілкінвест» надає. Розрахунок двічі на місяць. Ніколи не боргують. Платять на гривню більше, аніж за молоко з господарств населення. Плюс ще за жирність доплачують. Базова — 3,4 відсотка. Що жирніше молоко, то вартість його зростає. Так як у нас жирність 3,6 відсотка, то виходить по 9,5 гривні. А якщо 4 відсотки, то може бути і десять гривень з копійками за літр.

— А з племінною справою як?

— Уже кілька років беремо сперму для осіменіння корів у Волинському племоб’єднанні в Рожищах. Первістки, які порозтелювалися, тепер при роздої дають по 18 літрів на день.

Вважаємо — це прогрес. Сподіваємося, що наступного року вийдемо на 25. Племінна справа у нас в пріоритеті.

Галузь можна «зарізати» за день

— Навіщо нам купувати кормозбиральний комбайн «Ягуар» за чотири мільйони? — до розмови долучається Ігор Анатолійович. — Він потрібен буквально на півдня. Нам допомогло сусіднє СПГ «Зоря» з Миркова. Скосили три гектари кукурудзи, заготували силос. Щоправда, довго чекали доки він своє впорає. Трохи запізно зібрали, треба було б раніше. Для таких малих ферм, як наша, щоб нормально розвиватися, потрібні обслуговуючі кооперативи, як колись машинно-тракторні станції.

Ми дуже залежимо від переробки. Сподіваємося, що ціна залишиться такою як зараз. Але молокозаводи кажуть, що на весну впаде, бо подорожчав газ, солярка, електроенергія. Ми в Інтернеті дивилися, що двадцять молокозаводів знизили закупівельні ціни, мовляв, якщо не влаштовують, то не привозьте. А нам що робити? Корову вигодувати — це не курку і навіть не свиню. Мінімум два роки треба від телятка до первістки, щоб вона потім роздоїлася. І ще не факт, що з того телятка вийде якісна корова. Тобто галузь можна «зарізати» за один день. А щоб її розігнати, потрібно мінімум два-три роки. Якби було замовлення, квотування, щоб ми знали, що за рік виробимо, наприклад, сто тонн молока — і це молоко обов’язково коштуватиме не менше десяти гривень за літр. А нині не можемо спланувати... Добре, що зараз ціна дев’ять гривень. У 2008-му за здане з березня по вересень молоко завод «Ковельмолоко», з яким тоді працювали, не розраховувався зовсім. Обіцяли по 3,50, а врешті заплатили по 1,8 гривні. А як виживати?! Хто може гарантувати, що в березні молоко не стане по шість гривень? Ніхто. Надіємося, що з часом держава зверне на це увагу.

— А як щодо власної переробки молока на вершки, масло, сир?

— Маємо плани. Але, щоб ви зрозуміли, ми весь час самі. Компанія «Укрмілкінвест» вчить нас бізнесу. Так, ми отримали від держави по п’ять тисяч гривень на корову. Але ні з обласного, ні районного, ні з місцевих бюджетів нам ніхто жодної копійки не дав. Ми не просимо подачок, дайте нам кредит, якщо можна, то безвідсотковий. Бо не можемо сьогодні взяти позичку і сплачувати ті відсотки, які пропонують банки. Як перша сімейна молочна ферма на Волині, ми з дружиною звернулися в Приватбанк, попросили двісті тисяч гривень кредиту, щоб якусь переробку поставити. Але таких, як ми, ніхто не знає! Банки коштів не дають, бо треба мати кредитну історію, обороти капіталу. А ми дрібні й ще до того ж на початках. Дасть Бог здоров’я, то буде і в нас через десять років кредитна історія. Але це десять років! Добре, якщо діти не розчаруються в справі. Якби ми знали, що молоко буде дев’ять гривень і не нижче, теж можна планувати. Якщо більше, то швидше розвинемося. А як скажуть, що не треба того молока... Раптом зерно продаватимуть по вісім гривень за кіло, солярку — по 30, а молоко прийматимуть по п’ять. Хто займається в рослинництві, той продав сою, кукурудзу, пшеницю — і має живу копійку. Ми ж мусимо виростити кукурудзу, заготовити силос, а гроші за видоєне повернуться через місяці. Молочне скотарство треба дотувати, якщо хоче держава зберегти його.

Отже, з 1990 року Волинська область скоротила виробництво молока одразу на 510 тис. тонн. І не факт, що це падіння не триватиме. Оскільки власники корів не відчувають захисту держави і закону. Колись вважалося, що продукцію рослинництва, зокрема фуражне зерно, вигідніше використати у тваринництві. Тепер значна частка зібраного врожаю йде на експорт. Потужне тваринництво свого часу забезпечувало регіон органічними добривами.

Тепер окремі агрохолдинги, які обробляють тисячі гектарів, не мають ні великої рогатої худоби, ні свиней чи овець. Села, позбавлені робочих місць, а тваринництво їх давало найбільше, безлюдніють, земля втрачає родючість, а ми — свого виробника молока. Прикро, але тепер корову перестали вважати годувальницею, а більшість сприймають її як тягар для сім’ї. З цим не хочеться миритися.

Волинська область.

Фото автора.