Ця історія не лише про родинні стосунки та обов’язки, а й про важливість людяності у житті. У будь-яку мить до кожного може прийти біда, якої не чекав навіть уві сні. Ніхто до такого не готовий, і мало хто може безболісно подолати несподіваний бар’єр. Саме в цю мить і потрібна стороння допомога, яку отримують не всі. Великій родині із Роменського району на Сумщині пощастило: на початку минулорічного грудня вогонь знищив їхню хату, в якій на ту мить мешкало п’ятнадцятеро дітей і дев’ятеро дорослих, а напередодні нового року погорільці вже справили новосілля. Без власного даху над головою вони провели лише три тижні.

Згоріло все: будинок, речі, документи

Ця драма відбулась у Коровинцях Роменського району. На щастя, вогонь, що вже здіймався над будинком, помітили вчасно знадвору. Вдома на той час перебувало семеро дітей, усіх встигли вивести на вулицю. Через вікна викидали речі, бо вдягатися і взуватися не було коли. Вже тріскалися шибки, а розпечений шифер розлітався із даху всюдибіч. Чотирьох котиків врятувати не вдалося...

На якийсь час погорільців прихистили сусіди та родичі в іншому селі, а в цей час у Коровинцях готували до заселення приміщення колишньої амбулаторії. Там з’явилися сантехніки, електрики, фахівці із теплозабезпечення.

Не залишилась осторонь місцева влада: депутати сільради на чолі із сільським головою Сергієм Шилом. Він одразу ж заявив, що для сім’ї підшукають нове житло.

Щоб купити просторий будинок, навіть у селі потрібні чималі гроші. Їх мали вже через два тижні: 360 тис. грн виділили дві місцеві агрофірми, ще 60 тис. грн назбирали сусіди та інші небайдужі люди. Однокласник одного з хлопчиків із родини постраждалих пожертвував усією «заначкою»: приніс другові 5 доларів.

Окрім грошей, до сільської амбулаторії у Коровинцях, яка стала тимчасовим прихистком для родини, зносили і звозили інші подарунки: меблі, одяг, іграшки, кухонні аксесуари. Усього цього назбиралося так багато, що в новому будинку, до якого переїхали під Новий рік, заповнили під стелю дві кімнати.

Родину підтримали також військовослужбовці 27-ї артилерійської бригади і співробітники розташованого у Ромнах Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування ДСНС України. Помічник начальника цього підрозділу Валерій Шакутько розповів кореспонденту «Голосу України», що діти з родини, яка залишилась без житла, потребували психологічної допомоги. «У нас є фахівці, які розуміються на таких питаннях», — запевнив він. Діти гостювали у Міжрегіональному центрі ДСНС кілька днів, отримували подарунки і проходили «соціалізацію».

Труднощі об’єднують

Про пожежу у Коровинцях, яка залишила без житла одразу понад двадцять осіб, розповіло чимало ЗМІ. Та ніде не знайшов пояснення: як так вийшло, що в одну родину об’єдналося дев’ятеро дорослих і п’ятнадцятеро дітей? Сергій Шило, коли я його про це спитав, сказав лише, що на момент пожежі під одним дахом мешкало чотири сім’ї. І все: жодних подробиць.

Головна в цій родині — Анна Буханець. Вона і розповіла непросту історію свого ще не дуже довгого життя. Донедавна сім’я мешкала у Попівщині — невеличкому селі у тому ж таки Роменському районі на Сумщині, але трохи більш як рік тому помер її чоловік, і через це Анна вирішила разом із дітьми переїхати до Коровинців. Придбали там великий будинок.

— У нас спочатку було семеро дітей, — каже вона. — Троє рідних і четверо під опікою. А потім ми разом із чоловіком вирішили забрати з інтернату його племінника. Коли стала вдовою, мешкали спочатку також удесятьох: я, моя мама і восьмеро дітей. Потім до нас переїхала сестра із двома дітьми. І що було робити? Будинок величезний, чоловічої роботи багато, а з дорослих у ньому — три баби. Тому прихистили ще й двох моїх братів, також із родинами.

— Коли сталася пожежа, у новинах повідомлялось, що у вашій великій родині на той час виховувалось аж чотирнадцять дітей...

— Насправді їх було п’ятнадцятеро, — усміхається Анна. — Але нині все по-іншому. На сьогодні ми живемо у новому будинку вдев’ятьох: я, мама і семеро дітей. Племінник покійного чоловіка поїхав на заробітки, сестра і брати з дітьми знайшли інше житло, у них також дехто поїхав заробляти гроші. Але дружимо всі, як і раніше.

Найстарша серед дітей у сім’ї, котра залишилась жити у подарованому благодійниками будинку, — Люда, їй 16 років. Найменшій Євочці лише 1 рік і 2 місяці. На запитання, які проблеми залишились нерозв’язаними, Анна відповіла: проблем немає. Навіть грошей вистачає: держава платить на дітей, мама отримує пенсію...

— Живемо скромно, не п’ємо, — додала співрозмовниця. — Завдяки цьому всього досить.

Люда також отримує пенсію, бо має інвалідність. Через останнє у сім’ї були неприємності, які важко зрозуміти.

— Донька відучилась рік у медичному коледжі у Лебедині, але через її хворобу ми часто потрапляли до лікарні, — розповідає Анна. — І якось нам сказали: пишіть заяву на відрахування. Ми й піддалися: я тоді не знала, що мали право не писати ніяких заяв.

Наразі Анна Буханець ніде не працює попри те, що хоче.

— Самі знаєте, яка робота в селі — десять чоловік на одне місце, — ділиться вона. — Хотіла працевлаштуватись у магазин продавцем, але не вийшло. Піти будь-куди чи їздити далеко, наприклад у Ромни, не можу через дітей.

Перше, що зробила сім’я, переїхавши до нового будинку, — замінили в ньому електропроводку. Бо пожежа у колишньому будинку сталася, швидше за все, через коротке замикання.

Сумська область.

На знімку: майже всі зібралися разом.

Фото з родинного архіву.