Через це сучасне, зелене Й охайне містечко у мирний час проїжджала, прямуючи на дачу. І кожного разу помічала щось нове в обличчі цього міста – квартали новобудов, торговельні центри, розгалужена мережа будівельних маркетів. Буча жила, молоділа, будувалася… Зараз Буча – в руїнах.

Цієї ночі на напрямку Буча-Ворзель знову йшли гарячі бої, але місто Буча залишається українським. Її кілька днів поспіль дощем авіаударів з повітря, снарядами з різних артсистем і «Градом» поливали, як із пожежного брандспойту, збройні сили РФ.

ЗСУ встановили тут прапор України 3 березня. Проте цивільні продовжують досі переховуватися у сховищах. Путінські війська рвуться до столиці – через Ірпінь, Ворзель, Гостомель, Бучу. І за те, що українська армія не дала їм здійснити бліцкриг на Київ, як планували у Кремлі, лютують і мстять місцевим мешканцям, розстрілюючи цивільні машини, підриваючи помешкання людей…

Телефонувала подруга з Америки, яка народилася у Бучі. Добу в неї не було зв’язку з родиною, що й досі жила там. Її сестра, племінниця з маленькою дитиною кілька діб просиділи у підвалі школи №4, ховаючись від російського бомбардування. 

Подруга плакала, просила допомогти їх евакуювати. «Вони вже не можуть там сидіти! До Ірпеня їм не добратися – мости зруйновані. Дайте їм можливість виїхати. Жінки з дітьми мають право виїхати!»... 

Поки зв’язувалася із бучанською теробороною, пробувала пояснити американській подрузі, що виїхати з «гарячої точки», запаленої російськими «асвабадітєлями», її близьким не дають саме вони… І норми гуманітарного права для них – ніщо. Писала їй у месенджер, що у тому напрямку – по Варшавській та Житомирській трасі – йдуть бойові дії. У Гостомелі рашисти вже прицільно обстрілюють цивільних, захоплюють заручників. Про Бучу, Ворзель, Ірпінь наші знають… Із того дня (3 березня) з Ірпеня вже почали евакуйовувати людей. 

Врешті й близькі моєї американської подруги дісталися до київського вокзалу і поїхали у безпечне місце. А сьогодні ворожий снаряд пошкодив у напрямку Ірпіня колію, по якій рухався евакуаційний потяг. Він їхав забирати людей і був порожнім. 

Сьогодні зранку зателефонували інші знайомі. Літня жінка із сином перебуває у Бучі, у власному приватному будинку просто неба – вночі від вибуху зруйновано дах будівлі, а підвалу, де можна було б сховатися, немає. Електрики теж немає… Зв’язатися із місцевою теробороною важко – телефони, мабуть, розряджені… Після обіду телефонний зв’язок із бучанськими знайомими теж зник…