Посівна кампанія на Івано-Франківщині в розпалі й триватиме як мінімум до кінця травня. Аграрії збільшили площі під ярою пшеницею та ячменем, приступили до сівби кукурудзи, соняшнику та сої, продовжують закладання овочів. Потепління та невеликі дощі лише сприяють цьому процесу.

Спонсорське насіння

Невеликі фермерські господарства Івано-Франківщини нещодавно отримали 870 посівних одиниць насіння кукурудзи. Звісно, це небагато, адже щороку на Прикарпатті цієї культури закладають десятки тисяч гектарів. Однак така спонсорська допомога від міжнародної компанії «Байєр» у нинішні скрутні часи вагома.

«Поставку гібридного насіння кукурудзи за підтримки Міністерства аграрної політики організував департамент агропромислового розвитку Івано-Франківської обласної військової адміністрації, – повідомив заступник директора департаменту Степан Вінтонович (на знімку в центрі). – Заявки від півсотні невеликих господарств зібрали через Асоціацію фермерів та землевласників області. Насіння розвантажили на сертифікованому складі в Коломийському районі».

Попит на землю

На Івано-Франківщині різко зріс попит на землю. Розорюють і покинуті городи, які колись масово брали для ведення особистого селянського господарства та з різних причин не обробляли. Задіюють занедбані пасовища та розкорчовують чагарники. Засівають переважно соєю, позаяк ця культура знищує бур’яни та покращує структуру ґрунту. Приміром, на останній сесії Городенківської міської ради Коломийського району більшість питань стосувалася саме оренди кількагектарних ділянок майже в усіх селах громади.

«У нашому селі віддали в оренду більшість громадських пасовищ, залишили тільки невеликі площі, – розповідає колишній сільський голова Тишківців Іван Пронич (на знімку). – Худоби стає щоразу менше. Якщо ще з десять років тому лише на нашому куті вигонили пасти й до 200 корів, то нині – вдесятеро менше».

У родинному фермерському господарстві Проничів «Родовід» обробляють майже 4 га землі. Вирощують усього потроху: по гектару озимих пшениці та ячменю, кукурудзу, сою, капусту, столовий та кормовий буряк, картоплю. Частину площі відведено під трави, адже утримують двох корів і коня. Добре, що батько Івана Івановича активно долучається до процесу. От сьогодні сів на віз і погнав худобу на пасовище.

«Ледве вдалося повернути собі 2 га нашої земельної частки із тих чотирьох гектарів, що є у нашій власності. Й то – на краю масиву, де геть не найкраща земля», – каже Іван Пронич.

Про те, що можна подати заявку на отримання насіння кукурудзи та сої, інформація була, але насіння для всіх не вистачило. Може, хоч сою отримають.

«Нині кожну копійку рахуємо, – стверджує Пронич. – Прибуток від продажу молока йде на поточні витрати. Заготівельників є багато, адже популярним стало сироваріння. Та платять небагато – по 10 грн за літр молока. Тобто за день виручаємо десь 250 грн, а треба докуповувати кормів. Мішок сухого жому коштує 500 грн, тюк соломи – 50 грн. Довелося навесні придбати, бо власних не вистачило. Утримування ВРХ – клопітка справа, адже треба мати запаси кормових буряків, сіна. Тож не дивно, що корів стає дедалі менше – невигідно за таких низьких закупівельних цін».

Нині ще й складно реалізувати молокопродукцію десь на ринку, бо дефіцит пального позначається на всьому господарюванні. Провели підживлення озимини… А треба вже думати, як то буде у жнива.

«Доводиться стежити за поставками на АЗС та задовольнятися тими кількома літрами солярки, які нині ще продають, – констатує Іван Пронич. – Ще в березні я подав заявку на пальне до Міненерго, однак відповіді досі не отримав».

Війна диктує нові потреби. У Тишківцях активно допомагають армії, аграрії гуртом придбали безпілотник. Підтримують продуктами. Фермерське господарство «Родовід» передало днями 200 кг картоплі до Городенківського волонтерського пункту та перерахувало кошти на потреби ЗСУ. Всі податки сплачено за рік.

ФГ «Родовід» – на загальній системі оподаткування. Фермери ретельно звітують щодо обороту насіння, пального, виробленої продукції. Натомість є чимало в тому селі аграріїв, котрі обробляють і до 20 га землі, та офіційно не зареєстровані. Таке явище масове, стосується не лише Тишківців.

До порядку далеко

До порядку в землекористуванні і справді далеко. Приміром, орендна плата в Тишківцях, де найбільший орендар – СВК ім. Шевченка, становить 3300 грн за гектар. У Чернятині (ДП «Обрій») – 5 тис. грн, філія «Перспектив» ЗАТ «Миронівський хлібопродукт МХП» платить по 6 тис. грн за гектар. Натомість незареєстровані офіційно фермери видають і більше. Скажімо, в сусідньому з Тишківцями селі Чортівці власникам городів виплачують по 8 тис. грн у розрахунку за гектар. Земля там точно не заростає бур’янами.

Попри заклик задля продовольчої безпеки обробляти всі земельні ділянки, на Прикарпатті досі можна побачити величезні площі, подекуди навіть уже порослі деревами. Така картина привертає увагу в селі Угорники Івано-Франківської територіальної громади. Торік цієї пори величезний масив, що примикає до приватних будинків, увесь горів. Хтось запалив суху траву, і приборкувати вогонь довелося кільком пожежним бригадам.

Цьогоріч загроза штрафів та кримінальної відповідальності зупинила паліїв. Тож сухостою багато. Частина цих ділянок належить мешканцям Угорників, які не обробляють поля навіть тепер, під час війни. Причини різні: хтось виїхав за кордон, десь чоловіки пішли на фронт, а старенькі не завжди можуть дати землі раду.

Та є тут і площі, які належать Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААНУ із центром в Івано-Франківську. За власною інформацією, загалом – майже 300 га, із тими, що через дорогу від Угорників, уже в селі Микитинці. Це село так само належить до Івано-Франківської територіальної громади. Статутний об’єкт із правами юридичної особи має так само дослідне господарство «Перемога» Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААНУ в селі Підпечери, що межує з Угорниками з іншого боку. Відомо, що міська рада судилася із НААНУ за ці землі, щоб надати їм статусу комунальних.

В управлінні земельних відносин Івано-Франківської міської ради повідомили, що реєстри Державного земельного кадастру під час війни закриті, тож встановити точно, кому і скільки нині належить землі, практично неможливо.

Із відкритої інформації вдалося дізнатися лише те, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція спеціалізується на вирощуванні зернових, пряних, ароматичних і лікарських культур, так само займається дослідженням та експериментальними розробками в галузі інших природничих і технічних наук. Є дані про державні закупівлі, зокрема і про невдалі торги із придбання азотно-фосфорно-калійних добрив та аміачної селітри, а ще бензину марки А-92 та дизельного палива. Усе це – на значні суми. Тендерні процедури мали відбутися якраз на початку березня. Тож підприємство зіткнулося, вочевидь, із дефіцитом цих необхідних для провадження сільгоспвиробництва матеріалів.

На підтвердження цього Василь Петрина, працівник філії цієї дослідної станції, що базується в селі Стрільче Городенківської тергромади, озвучив у розмові із власкором «Голосу України» проблему з пальним. Це ускладнює реалізацію насіння картоплі, якої тут вирощують 13 сортів. Хоча ціна й приваблива – дві-три гривні за кіло бульби. За нинішніх умов дефіциту пального добратися за якимось мішком-другим добірного насіння до села складно, так само – вивезти на ринок. А місцеві селяни використовують власний посівний матеріал. Тож піде добірна насіннєва бульба на потреби армії – і те добре.

Фото з відкритих джерел та з архіву автора.