Розбомблена російськими окупантами Бородянка поступово повертається до мирного життя. Робити це важко. Адже донедавна затишне селище стоїть у руїнах. За словами в. о. селищного голови Григорія Єрка (на знімку ліворуч), бомбардуваннями та обстрілами «асвабадітєлєй» повністю зруйновано 487 житлових будинків.
– З-під завалів ми дістали 41 тіло, – розповів він під час організованої Верховною Радою України робочої поїздки парламентаріїв та журналістів європейських країн визволеними територіями Київщини. – Також продовжуємо ексгумацію тих, які були захоронені у дворах, городах або інших місцях. Після військових дій, бомбових ударів, після проходження важкої техніки у руїнах 49 об’єктів соціальної інфраструктури – школи, садочки…
До широкомасштабної агресії загарбників у містечку проживали 14 тисяч мешканців. А на початку квітня залишилося півтори тисячі. Люди втікали від війни своїм транспортом, частину евакуювали волонтери до ближніх сіл, аби можна було далі вибратися на неохоплені боями західні регіони.
Але жителі поступово повертаються у Бородянку. Нині їх кількість зросла до чотирьох тисяч.
– Ми сподіваємося на відбудову нашого населеного пункту, – каже Георгій Єрко. – На підтримку європейської спільноти, нашого уряду. Нині почали відновлювати водо-газопостачання. Електрику. Селище оживає…
Оскільки були зруйновані усі мости, спорудили тут тимчасові переїзди. Сьогодні діє сполучення з Києвом, з ближніми населеними пунктами. Але у Бородянці очікують на допомогу у відбудові. Також за сприяння європейської спільноти розпочали споруджувати тимчасові помешкання на території громади, поки не відбудуються багатоповерхівки й не нададуть людям житло.
Як розповів «Голосу України» Григорій Єрко, у громаді тривають і польові роботи. Насамперед їх почали з розмінування за участі піротехніків. А вже потім аграрії взялися за сівбу.
– Вважаю, до об’єднаної Європи також ішло чимало харчових продуктів з нашого краю. Сьогодні, під час воєнних дій, що відбуваються майже на тридцяти відсотках території України, сільгоспвиробники повинні зібрати врожай, аби прогодувати і власних громадян, і населення, яке споживало нашу агропродукцію за кордоном. Тож роботи тривають. Зважаючи на енергетичну кризу, ми намагаємося забезпечити господарників пальним. Аграрії також кооперуються, один одному допомагають. Бо якщо не встигнемо завершити польові роботи до 15 травня, вважайте, що потім жодного врожаю не зберемо, – зазначає в.о. селищного голови.
Ускладнює процес те, що сільгосптехніка також знищена окупантами.
– Зроблено це спеціально, – впевнений Григорій Єрко, – адже комбайн не може ані стріляти, ані воювати, і це не та техніка, яка здатна завдати шкоди супротивнику. Проте машини облили займистою рідиною, вони просто спалені. Або розстріляні покришки. По радіаторах, по двигунах також була завдана автоматна черга. Тож стоять екскаватор, трактор, але не їдуть.
За словами в.о. селищного голови, чимало техніки люди знаходили за 8–10 кілометрів, десь у полі, в болоті. Чому і хто її туди загнав – невідомо. Навіщо вона була загарбникам, теж не зрозуміло. Але знищували все, що можна було знищити…
Подібні злочини нині відбуваються в Маріуполі й загалом на Донеччині, на Луганщині, Запоріжжі, Херсонщині. Зупинити їх якнайшвидше – завдання не лише ЗСУ, не лише кожного громадянина України, а й усього цивілізованого людства.
Фото автора.
