Швейцарець приїхав до України після помаранчевої революції у 2007 році й інвестував заощадження своєї родини в агробізнес. Починав працювати у Маньківському районі, а чотири роки тому взяв в оренду землі на Тальнівщині у селі Онопріївка. Нині в обробітку має приблизно одну тисячу гектарів посівних площ.
Сільськогосподарське підприємство «Онопріївське» вирощує чотири основні культури: пшеницю,кукурудзу, соняшник та ріпак. — Цьогорічна посівна, — ділиться Моріц, — без перебільшення була екстремальною. Одна річ, коли сієш за планом і працюєш у полі спокійно, інша – коли маєш робити все у стані невизначеності, не знаєш, що може статися завтра.
Аграрій Штамм у поті чола трудиться у полі нарівні зі своїми працівниками. Може керувати сівалкою, трактором, комбайном — будь-якою сільськогосподарською технікою. Моріц каже, що коли спалахнула війна, більше переймався тим, аби працівники мали можливість заробити на прожиття, щоб не були обмежені у харчуванні діти, літні люди.
– Я ніколи не міг подумати, що почнеться широкомасштабна війна, що буде така складна ситуація. Хоча ЗМІ у Швейцарії ще до початку російського вторгнення попереджали про біду, що насувається на Україну, – пригадує Штамм. – Моя дружина з дітьми літала у Швейцарію за кілька днів до війни. А потім літаки перестали виконувати рейси... Перший час у мене був шок, адже незрозуміло, що буде далі. Знав, що на Донеччині точаться бої, думав, що ворог не просунеться. Водночас бачив, що почали виникати проблеми з продуктами, пальним, що заблоковані порти, зокрема і в Одесі. Утім, я навіть не допускав, що можна все покинути і втікати, для мене це неприпустимо. Маю інше переконання: треба сумлінно працювати, сплачувати податки, підтримувати економіку країни, виплачувати вчасно кошти пайовикам. І тому, скільки можна, ми з потроєною енергією працюватимемо.. Я повинен бути тут, поруч з людьми, за яких я відповідаю. У мирні часи ми працювали разом, і тепер теж треба триматися гурту. Зараз не потрібно перейматися за свої гроші, про те, як краще і вигідніше продати зерно. Думати треба про людей, як зробити так, щоб їм було краще, безпечніше. Наприклад, з початком війни ми доправили до Києва три машини пшениці на борошно, переживали, що у столиці почалася криза з продовольством. Також по мішку борошна отримала кожна сім’я в Онопріївці, щоб люди не хвилювалися і мали мінімальний запас, мали з чого напекти хліба. У селі також відремонтували млин, тепер можна молоти зерно на борошно. Допомагали фінансово у Звенигородку, на Маньківщині. Перерахували як фіндопомогу 150 тисяч доларів військовим, які боронять країну на сході. Для територіальної оборони Тального передали автівку. Ще два автомобілі прибуло зі Швейцарії. Їх доправили у Черкаси військовим. Закупили необхідні запчастини до цих транспортних засобів. Налагодили доставку гуманітарної допомоги з-за кордону. Хоч, відверто кажучи, робити це нелегко, адже є деякі проблеми з розмитненням. Окрім цього, перерахував кошти на благодійний рахунок, створений у Тальнівській територіальній громаді: у розрахунку сто гривень з гектара, скільки точно, вже й не пригадаю.
І це, варто додати, лише частина з того, що Моріц Штамм зміг зробити задля нашої спільної мети – Перемоги над ворогом. Звісно, кожен ресурс має властивість закінчуватися, його треба поповнювати. Однак Моріц розповідає, розглядатиме навіть, якщо, звісно, виникне гостра потреба, можливість кредитування у Швейцарії, та з України не їхатиме.
Сільгоспвиробник каже, глибоко вражений стійкістю і мужністю українських воїнів, тим, з яким запалом вони виборюють кожен клаптик рідної землі. Тож нехай Господь допоможе їм вистояти.
Моріц Штамм вірить, що Україна, її незламні Збройні Сили переможуть жорстокого і підлого ворога.
Фото автора.
