На знімку: на центральному продуктовому ринку обласного центру в молочних рядах продавців негусто. І це при тому, що літній сезон високих надоїв у розпалі. Здебільшого власники корівок не мають можливості доставити домашні молоко, сир, сметану навіть за кілька десятків кілометрів.
Петро не пошкодував отих кілька літрів такого дорогоцінного бензину і подався до обласного центру на своєму авто. Зраночку кинув оком на базарні ряди, заскочив до ветаптеки - і бігом до департаменту агропромислового розвитку. А там ледь не з порога:
- А де у вас тут можна взяти талони на пальне?
Питання не те щоб ошелешило тамтешніх чиновників, бо всі знають про нинішні проблеми з пальним, але до відповіді на нього не були готові. Уже потім, у розмові, розставили всі крапки над "і".
Чоловік розповів, що приїхав з далекого села, бо вже не може ради дати зі своїм господарством. Тримає двадцять голів худоби. Майже половина - дійні корови.
З родиною доглядають за ними, доять і здають молоко. Бички - на відгодівлі. Й теличок нікому не продавали, бо хотіли мати більше дійних корів. Але тепер, схоже, плани змінюються.
За здане молоко фермер отримує по шість гривень за літр. Зовсім інша, вища у шість разів, ціна магазинного молока його вражає. Але розуміє, що від цього нікуди не подітись: молокопереробному підприємству теж доводиться зазнавати чималих затрат, транспортних у тім числі. За молоком щодня вирушають кілька молоковозів, які загалом проїжджають не одну сотню кілометрів. А це - все те саме дороге і дефіцитне пальне.
Та воно у заводів ще є. А де взяти такому маленькому господарю? Своєї праці доклали чимало, щоб і худобу доглянути, і землю засіяти. Тепер з поля тільки вози корми. Але ж доставити нічим. От і виходить, що з кожним днем годувати тварин стає дедалі важче.
Хоч бери ще коней заводь. А до коня воза. А до воза - конюха... Бо ж сам уже всього того просто не витягне.
- Чув, що в місті для транспорту критичної інфраструктури дають талони на пальне. Ну, от і вирішив, може, і для таких, як я, щось передбачено. Бо ж і ми - критична інфраструктура: працюємо не так для свого багатства, а й щоб людей нагодувати.
На жаль, у розпорядженні профільного департаменту немає ані літра пального, ані будь-яких талонів.
Про те, як же аграріям бути в цій ситуації, я поцікавилась у начальника Хмельницької обласної військової адміністрації Сергія Гамалія:
- Область, як і вся країна, переживає труднощі із забезпеченням пальним. Раніше ми отримували лише до десяти відсотків світлих нафтопродуктів з об'єднаної Європи, а левову частку - з Білорусі. Тепер, зрозуміло, зовсім інший баланс, потрібні нові постачальники та логістика. Проблема ще й в тому, що ми не можемо запастись пальним, бо нафтобази - улюблена мішень ворога. Тож варто визнати, що певний час кардинально змінити ситуацію на ринку пального навряд чи вдасться.
Все, що можемо зробити на місці, це допомогти із заправкою закладам критичної інфраструктури. І у нас є домовленість із великими мережами АЗС про те, що вони сприятимуть у цьому.
Що ж до аграрного сектору, то тут картина дещо інша. До початку весняної сівби сільгоспвиробники традиційно запасаються пальним. Так було і цьогоріч, тож нам вдалось посіяти все, що планували, і навіть перевиконати завдання. Розумію, що дрібним господарствам було складніше. Але й вони ще діяли за старими схемами.
Тепер ситуація для них дещо ускладнилась. Але влада на місцях робитиме все можливе, щоб її полегшити. Насамперед працюватимемо над тим, щоб знайти ресурси для жнив. Адже збирання перших ранніх культур вже не за горами. Спробуємо разом долати ці труднощі, бо розуміємо, що наша область стала частиною продовольчого фронту для країни.
У сільгосппідприємствах справді сподіваються на поліпшення ситуації. А от щодо нашого фермера, то він поки у роздумах. Каже, якщо не вирішиться проблема з пальним, то, можливо, до зими просто позбавиться своєї череди. Так само налаштовані ще двоє господарів з його села, котрі також утримують невеликі родинні ферми. Але це - крок відчаю. Бо для кожної з цих родин це не просто робота - а велика частина життя.
Може здатись, що на загальному фоні для тваринництва області це не така вже й велика втрата. Але насправді останнім часом в краї докладали чимало зусиль, щоб підтримати галузь. До війни діяла державна програма, яка передбачала дотацію за приріст поголів'я корів власного відтворення. Торік нею скористалося 12 суб'єктів господарювання, які подали документи для нарахування коштів за 735 прирощених корів. Сума дотації становила 7,3 мільйона гривень.
Розуміючи важку ситуацію в країні, чимало аграріїв вже й не сподівається на додаткову фінансову підтримку. Але виживати їм якось потрібно, і чи не єдиним шляхом наразі залишається підвищення цін на продукцію. Для споживача такий розвиток подій невтішний.
Хмельницька область.
Фото автора.
