Квіти і війна — хтось скаже — речі несумісні... Неправда, бо квіти (всіх кольорів, сортів і назв) для людського серця є одним із найочевидніших антистресів! Це ліки від утоми та депресії, символ перемоги красивого над потворним і взагалі — одвічний знак Перемоги!
Вулиця Єгорова в обласному центрі тягнеться довго, стелеться далеко — лягає впоперек магістральної однойменної з містом вулиці Кропивницького, перерізає річку Біянку, спускається у Велику Балку. Її асфальтобетонне узбіччя чимдалі від центру поступово веселішає квітами в палісадниках приватних садиб. Навпроти однієї із них перехожі раптом зупиняються. Їхні очі вбирають море кольорів на квітнику перед парканом Надії СЛІПЕНЮК (на знімку).
Чорнобривці баби Христини
«Коли почалася війна, я двадцять днів не могла доглядати за розсадою улюблених квітів, яку готувала до весни, — розповідає квіткарка Надія Сліпенюк. — У мене була неймовірна депресія, вже не вірила в те, що ці квіти і майбутня весна здатні мені або ще комусь принести радість. Не политі, не підживлені, не освітлені квіти немов відчували мій стан. Вони й не зачахли геть, але мали незугарний вигляд, наче неживі... Уже потім, коли потеплішало, я винесла розсаду на сонце, поговорила з нею — вона відійшла. Помалу я її розпродала...»
Так пенсіонерка заробляє копійку в доважок до скромних виплат від держави. Петунії, бегонії, гортензії, фіалки, хризантеми, віоли Надія Іванівна вирощує в домашній теплиці та на подвір’ї. Любить їх з дитинства за простий характер і стриману красу.
Народилася жінка в Тальнівському районі на Черкащині. Серед перших спогадів, пов’язаних з квітами, — доленосний і знаковий епізод — як 94-річна бабуся Христина, помираючи, просила онучку піти на город і нарвати їй квітів. Наостанок. Може, вірила, що ті майори та чорнобривці віддалять неминуче... До речі, саме ці квіти — мамині найулюбленіші, зауважує пані Надія.
Було б бажання...
Таких знавців квітів, як Надія Сліпенюк, у Кропивницькому, мабуть, чоловік із п’ятдесят. Вони і надалі не бідували б, якби не коронавірус і війна і якби не деяка неуважність господарів міста до цієї галузі економіки. З першими двома причинами все ясно, а щодо останньої наша співрозмовниця висловлюється неохоче. Бо нині такі часи, коли скаржитися — значить, відволікати владу від важливішого — від захисту держави.
Але проблему все ж варто озвучити. Йдеться про те, що люди, які вирощують квіти й не мають коштів, аби відкрити свій магазин, просять, щоб їм виділили місце під наметами, на виду в потенційних покупців. Тим часом зі звичного місця біля готелю «Київ» їх «переселили» в центральний сквер. А місце на ринку, під залізними розпеченими козирками, не в полі зору потенційного споживача і, на жаль, не підходить ні людям, ні квітам.
Надія Іванівна каже, що їй би вже було і байдуже, якби не корпоративна солідарність із молодшими квіткарками, для яких це заробіток на життя. Жінка пропонує звернути увагу на те, що зручні локації у місті є. Поряд із гіпермаркетом «Депот», наприклад. Або біля Преображенської церкви. Було б бажання...
На рік наступний
«Я з квітами розмовляю, давно вже почала, — зізнається Надія Іванівна. — Сусіди вже не запитують і не дивуються, до кого це невидимого я на городі балакаю. І сама собі накази даю, коли занепадаю духом. Ото бува подивлюся по телевізору, як ті бідні харків’яни у розтрощеному місті клумби садять, і кажу собі: «Так, Надю, май совість! У тебе все гаразд! Ну так, ходити важко (жінка останнім часом без палички не виходить із дому), але звідки ти знаєш, скільки тебе в землі, а скільки — зверху? Іди і роби! Тож пішли ми з онуком Святославчиком у місто і накупили насіння на наступний рік. Так і знайте — я збираюся сіяти квіти...»
Тепер ми це знаємо. І путінські орки нехай затямлять: Надія Сліпенюк разом із онуком Святославом (на знімку) планують сіяти в 2023 році фіалку триколірну і 50 сортів петунії! Не для загарбників же! Для людей, для Перемоги!
Кропивницький.
Фото Івана КОРЗУНА.
