Духмяні блакитно-фіолетові квіти займають невеличку, як на промислове виробництво, площу — лише 18 соток. Цього року поле мало збільшитись уп’ятеро, але на заваді стала війна. Тому найголовніше завдання тепер — зберегти родинний бізнес, до якого залучені всі: і батьки, і чоловік, і діти.
Зберігаю удома рідкісну продукцію, придбану на сімейному підприємстві — біло-фіолетовий шматочок мила, запашний мішечок саше, невеличку пляшечку еліксиру. Все це зроблено з лаванди або за її «участю». Саше треба класти під подушку — і тоді сон буде міцнішим та здоровішим, еліксир корисно додавати в чай, а що робити з милом, пояснювати не треба. Однак «найвищий пілотаж» лавандового бізнесу — одержана з цілющої рослини ефірна олія. За словами Світлани Ганночки, це дуже складне виробництво. Із центнера зеленої лавандової маси можна вичавити лише 400—500 грамів олії. Проте грам цього екстракту коштує аж 40 гривень. Тому, запевнюють знаючі люди, якщо серйозно зайнятися лавандою, з одного гектара плантації можна одержати мільйон гривень доходу.
Утім, практика Світлани Ганночки свідчить і про інше. Інвестиції, вкладені у лавандове поле початківцем, починають давати віддачу лише через три—чотири роки. Бо спочатку справа не клеїться: не вистачає досвіду — і економічного, і агротехнічного. «Там всохло чи підмерзло, десь не так підстригла кущики — проблем вистачало», — поділилась підприємниця.
Родинний бізнес має ще один напрям, тісно пов’язаний із професією Світлани Ганночки. Вона — фотохудожник, тому минулого літа не було відбою від охочих побувати у селі на екскурсії, зробити на лавандовому полі сімейні світлини — доводилось навіть записуватись у чергу.
Усе змінилось, коли почалась війна. Лавандове поле розташоване в Угроїдах, на самісінькому краєчку села. Село належить до Краснопільської громади, а ця громада — одна з тих на Сумщині, котрі найчастіше зазнають ворожих обстрілів та авіаударів. Від Угроїдів до кордону з рф лише 10 км.
Через небезпеку потрапити під обстріли на лавандове поле перестали їздити туристи. Сімейний бізнес практично зупинився. Більшість підприємців у такій ситуації однозначно виїхали б кудись у безпечніше місце до кращих часів. Були такі наміри і в родини. Навіть уже зібрали валізи. Але подумали-подумали — і вирішили залишитись. Бо дома все-таки краще, навіть тоді, коли десь зовсім поряд причаїлася війна. Та й родинну справу не можна залишати без опіки, адже вдруге починати з нуля, можливо, вже й не вийде.
Світлана Ганночка сподівається: після війни для таких, як вона, працюватимуть державні програми, участь у яких дасть змогу відродити бізнес. І тоді її мрія обов’язково здійсниться: замість невеличкої ділянки під лавандою в Угроїдах з’явиться поле гектарної площі.
Сумська область.
Фото автора.
