Та й до нього дехто поставився спершу з пересторогою: хоч і свій, місцевий, та довгий час працював у Києві на будівництві, забув, певно, які ті щоденні сільські клопоти...

Чоловік насамперед згуртував актив села (на знімку), а заодно почав встановлювати особистий контакт з селянами, доводити, що відтепер усі турботи Почапинців — це і його турботи, й крок за кроком завойовувати авторитет односельців.

І це Сергію Васильовичу вдалося вже на четвертому місяці старостування.

— Запитуєте рецепт? А він простий: обіцяєш — виконуй, прийшла людина — вислухай, хоч би як ти у той час був зайнятий розв’язанням інших проблем, — ділиться.

І цей «рецепт» аж ніяк не є результатом керівного досвіду, а скоріше життєвого, робітничого. Адже його попередня робота — водій бетонозмішувача — вимагала сконцентрованості, чіткості, виконавської дисципліни і неухильного дотримання встановлених норм і правил. На будівельному майданчику, розповідає, нерідко саме від водія міксера залежать і якість будівництва, і злагодженість роботи чисельного колективу, і загалом терміни введення об’єкта в експлуатацію. За двадцять років праці в такому напруженому режимі, зізнається, відповідальність і принциповість стали визначальними складовими його характеру. А організаторські здібності, каже, то вже від батька, заслуженого агронома України Василя Кулика, який вирощував на почапинських полях високі врожаї.

Хоч Сергій Кулик довгий час і не жив у рідних Почапинцях, тут пам’ятали його добрі справи, шанували батьків, і коли настав час обирати нового керівника села, переважною більшістю голосів довірили свої долі йому.

— Я рідко буваю у своєму робочому кабінеті, — продовжує співрозмовник. — Повірите, часу немає сюди заходити. Стільки роботи в селі, намагаюся скрізь встигнути, з усіма поспілкуватися, щоб почути думку людей, по можливості підключити їх до співпраці. І заради справедливості скажу: у нас чудові люди, всі хочуть кращих змін у своєму житті й охоче приходять на допомогу. І в облаштуванні нашого села, і в організації допомоги фронту.

Насамперед це підприємець, депутат Лисянської територіальної громади Володимир Погорілий, місцеві фермери. Передовсім гуртом скинулися на бензопилку, бо треба було терміново зрізати сухі дерева в центрі села, навели порядок на кладовищі. Що потрібно  — пофарбували, побілили, підлатали.

Найбільша заслуга в оновленні села, ділилися жителі Почапинців, Сергія Кулика. Староста не лише ініціює починання громади, а й надає власну техніку. Особисто підвозить матеріали на тракторці, придбаному торік для громади. Тим тракторцем, до речі, збирають і сміття по вулицях.

— Грошей на ремонт доріг немає, тим паче під час війни, тож вирішили привести їх до ладу самотужки, — вів далі Сергій Васильович. — Торік це нам вдалося, маємо певний досвід у таких справах. Придбали потрібні матеріали, залучили до роботи працівників місцевого СТОВ «Злагода». Дуже виручила будівельна компанія «Автострада», яка віддала нам старий асфальт, зрізаний під час ремонту дороги державного значення.

Окрім доріг, вистачає в Почапинському старостаті й інших турбот. Більшість з них пов’язані з війною. До останнього часу тут перебувало понад 180 осіб переселенців, яким надали тимчасове житло, одяг, їжу, паливо. Нині більшість мешканців визволених від окупантів територій повернулася додому. Але громада, як і раніше, готова приймати другу хвилю внутрішньо переміщених осіб, котрі прибудуть зі сходу.

— Ми відремонтували колишню амбулаторію, — продовжує Сергій Васильович. — Облаштували в кімнатах опалення, причепурили, й тепер це приміщення можна використовувати під житло. Є ще два добротні будинки, де також можуть оселитися прибулі. Гуртом, громадою допоможемо співвітчизникам з гарячих точок. Як кажуть, біда, розділена навпіл, — півбіди.

Староста села додає, що в Почапинцях надзвичайно мальовнича місцевість. Тут цілюще повітря, багато ставків, садків, словом, є все, аби людина оздоровилася й хоч трохи забула про жахіття війни. А про те, що сільська ідилія, природа та спокій справді додають здоров’я, свідчить кількість старожилів.

— У нашому селі та у сусідніх Верещаках, які входять до старостату, мешкають люди, котрим далеко за дев’яносто літ, — з гордістю каже Сергій Кулик. — Наприклад, Ользі Коробець та Ніні Власенко пішов 96-й рік, Ангеліні Панасенко — 97-й. Чимало людей, яким по 95 років. Ми всіх довгожителів, знаних у минулому трударів, шануємо, обов’язково провідуємо, вітаємо з ювілеями та святами.

Та найбільша нині увага, зазначає староста, до односельців, які б’ють ворога у лавах Збройних Сил України. Для всіх захисників, а їх пішло на війну із старостинського округу тридцятеро осіб, придбали тактичну амуніцію.

Коли бійці прибувають додому під час ротації, готують для них та їхніх фронтових побратимів провізію (на знімку).

Крім м’ясної та овочевої консервації, є у почапинчан своя продовольча цікавинка. Це тушкована в автоклавах риба. Майже півтисячі банок цього сільського делікатесу вже відправлено воїнам ЗСУ. Що й казати, смакує хлопцям на передовій заправлена духмяними спеціями домашня рибка. А високоякісне згущене молоко, також виготовлене сільськими кухарями, збагачує й урізноманітнює фронтові чай та каву.

Цими днями Почапинці збирають нові продовольчі передачі для українських воїнів. Кожна сім’я вже запаслася борошном з нового врожаю, що порадував нинішнього року орендарів і пайовиків. Тож можна бути певними, що смачною та ситною буде випічка, яку передадуть селяни на передову.

Утім, ділиться волонтерка, завідувачка сільського клубу Тамара Муковоз, нині всі односельці найбільше мріють й очікують на той час, коли найвправніші господині їх старостинського округу спечуть великий, пишний, запашний коровай, покладуть його на найкращий вишитий рушник, діти нарвуть найгарніших квітів, старші візьмуть у руки синьо-жовті прапори й зустрічатимуть з війни українських Переможців — своїх батьків, синів, чоловіків, братів, хрещеників...

Черкаська область.

Фото Почапинського старостату.