Так відсвяткувало своє весілля подружжя поліцейських з Хмельниччини. Але це не завадило новій родині почуватись щасливо.
Війна не тільки руйнує родини, вона може і створювати сім’ї. У цьому на власному досвіді переконались двоє поліцейських. До цього вони жили у різних містах і регіонах. І хоч Сергій та Зоя служили в поліції, навряд чи коли-небудь вони б зустрілися, якби не вимушені обставини. Саме війна змусила їх опинитись поруч.
А до цього Зоя жила у Харківській області. Там і розпочала службу в поліції. Робота для мами, котра сама виховує двох дітей, непроста. Адже багато часу доводилось приділяти службовим обов’язкам. Утім, як кажуть, у рідному домі і стіни допомагають.
Може, саме через це навіть після того, як почався повномасштабний наступ росіян, довго не наважувалась переїхати в інше місто. Все сподівалась, що вдасться вистояти і вижити. Але з кожним днем ситуація ставала дедалі напруженішою. Хоча й до того поліцейській доводилось стикатись з різними стресовими ситуаціями на службі, проте війна і постійні ворожі атаки — це зовсім інше. Спрацював страх не так за себе, як за дітей. Щоб не ризикувати їхнім життям та здоров’ям, вирішила все-таки залишити рідне місто та евакуюватись.
Однак це була не звичайна евакуація, коли біженці залишають свою домівку і їдуть у невідомість. Зою відрядили на Хмельниччину, де вона повинна була продовжити службу в поліції. Тож, вирушаючи в дорогу, вона точно знала, що працюватиме в одному з місцевих відділень.
Робота наче звична. Але в перші дні все видавалось новим і незнайомим. Адже довелось знаходити нових друзів, налагоджувати товариські зв’язки з колегами по роботі. Серед тих, з ким почала спілкуватись, був і Сергій.
Хоча про те, що зустріла свою долю, Зоя одразу навіть не думала — треба було вирішити стільки всяких побутових та виробничих справ, що, як мовиться, не до кохання.
Зате Сергій одразу накинув оком на нову симпатичну і привітну колегу. І почав допомагати їй усім, чим міг. Дільничний офіцер розумів, як важко адаптуватися на новому місці, звикати до нового місця служби й обов’язків.
А ще ж скільки різних домашніх проблем з’явилось, адже облаштовувались на новому місці з дітьми практично з нуля. Як і тисячі біженців, виїжджали з дому в екстремальних умовах. Що можна було взяти з собою, окрім кількох валіз з найнеобхіднішими речами? Тож Зоя була рада будь-якій допомозі. А особливо від Сергія, бо зрозуміла, що на цього чоловіка вона може покластись.
Довгих романтичних зустрічей у них не було. Обоє швидко зрозуміли, що готові створити сім’ю. А коли так, то й вирішили одразу побратися.
Весілля обійшлось без гучних церемоній. Одягнули звичну форму і розписалися. А про значущість цієї події нагадував хіба що скромний весільний букет.
Ось так із колег по службі вони перетворились на гарну родину. Колеги привітали і побажали молодятам щастя. А Зоя і Сергій впевнені, що попри всі теперішні випробування вони таки будуть щасливими. Бо інакше для чого доля дала їм цей шанс?..
Хмельницька область.
Фото ГУ НП у Хмельницькій області.
