Захисники України з Тернопільщини, воїни 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола на передовій під час написання минулорічного Радіодиктанту національної єдності.

Архівне фото з сайту ternopoliany.te.ua

Повномасштабна війна, яка понад 600 днів точиться не лише за чорноземи, що становлять 60 відсотків територіЇ нашоЇ краЇни, за моря і міста, які розмріявся загарбати кремлівський дідок, а й за спадок тисячолітнього Києва, його князівський родовід із європейською метрикою, за історію, яка дуже відрізняється від історіЇ народу, що називає себе братським, спонукає до переосмислення простору, повертає до витоків. До пошуків відповіді на вічні питання: хто ми такі, звідки й чому ми такі. Поки історики й філософи дошукуються правди, своє слово кажуть лінгвісти, котрі переконані, що народ витворює мову, а мова — народ.

Наша рідна солов’Їна належить до 30 найпоширеніших мов світу, нею розмовляють, говорять, балакають, бесідують, гуторять, гомонять, щебечуть (і це не весь синонімічний ряд) понад 45 мільйонів людей. Історія ЇЇ походження і становлення давно є об’єктом гострих суперечок і маніпуляцій не лише суто мовознавчого, а й політичного характеру.

28 жовтня 1989 року Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» надав украЇнській мові статусу державноЇ. До того часу майже 370 років ЇЇ забороняли, утискали, знищували — в російській імперіЇ солов’Їна розглядалася як «малорусское наречие» мови російської. Протягом тривалого часу як тільки украЇнську не називали — у добу пізнього Середньовіччя на противагу книжній, або давноруській і церковнослов’янській, — простою мовою, пізніше, в Гетьманщині, — козацькою, а ще русинською, руською, карпаторуською, кубанською. Мову документів з украЇнських земель за часів петра I, котрий у 1721 році для московського царства вкрав у КиЇвськоЇ держави назву «Русь», іменували литовською і навіть білоруською.

Неперевершений поет Володимир Сосюра, родом із Дебальцевого, звинувачений радянською владою у «буржуазному націоналізмі» за вірш «Любіть УкраЇну» (1944 р.), писав: «Мова — це душа народу, а народ без мови — не народ». Вслухайтеся в мелодику відомих із самого народження, чутих від бабусі, від матері слів — ярина, ватра, герць, перебендя, байдак, гайдук, напад, наступ, снага, туга, дихати, лагодити, дивовисько... — в них закодована і автентика, й наша історія, і майбуття. В них бойовий клич, у них молитва за землю, що тільки й борониться від ворогів, за родину, для якої кращоЇ землі у світі немає. Тут і шепіт колосся, і колискова, і щось таке, що робить цю мову і народ, який ЇЇ береже, незвичайними — сильними і непохитними.

Тож звідки слова, у яких ми знаходимо опертя? Відомий украЇнський науковець Іван Огієнко (1882—1972), досліджуючи постання украЇнської мови, писав, що археологія і мовознавство «тепер сильно розвинулися». Так ось, археологічні знахідки доводять, що украЇнська земля була заселена з найдавнішого часу, ще з палеоліту, тобто старшоЇ кам’яної доби. «КиЇв постав іще з початком людського життя на Дніпрових пагірках; на його терені знайдено найдавніші сліди людського життя в Східній Европі. Дніпро (Бористен) з глибокої давнини був головною торговельною дорогою. Він має широку систему допливів, сам простий, спокійний, а тому дуже надавався на водний шлях, і КиЇв став його найкращим пристанком при різних зносинах», — писав Іван Огієнко. Жили на наших теренах різні народи — кімерійці, скити, сармати, роксолани, готи, гуни, болгари. Уже з IV століття по Христу, як зазначає вчений, «безперечно вирисовується перед нами украЇнський народ (М. Грушевський. Історія УкраЇни-Руси, I, 15), а вже з VI віку бачимо його зовсім ясно».

Від того часу антів, що жили по берегах Чорного моря і про яких розповідають грецькі джерела VI ст., Михайло Грушевський визначав як предків украЇнців, Професор П. Третьяков писав, що анти і «роси» — це два імені того самого народу, що створив Русь із центром у Києві.

«І вже в той далекий час росла мова цього давнього народу, з неЇ пізніш постала мова украЇнська. Звичайно, ця мова розросталася тією дорогою, на яку вступила ще на своЇй слов’янській прабатьківщині», — писав Іван Огієнко.

Як вважають дослідники, від VI століття починається проукраЇнський період розвитку мови і триває він приблизно до XI ст., від якого і до середини XII ст. можна говорити про сформованість в основних рисах украЇнськоЇ мови як системи.

Із тисячолітньоЇ пам’ятки слова не викинеш

Із появою перших писемних пам’яток починається етап мови, яку науковці називають давньоукраЇнською. Про давність украЇнської мови (відомий дослідник Василь Кобелюх вважає, що солов’Їна походить із санскриту і давніша за німецьку, турецьку та російську) свідчать і графіті СофіЇ КиЇвськоЇ, яким добра тисяча років, і перші відомі нам давньоруські писемні пам’ятки XI—XII століть.
Специфічні, типові мовні риси украЇнської фіксують Ізборники Святослава 1073-го та 1076 років, «Руська Правда», збірник стародавнього руського права, складений у КиЇвській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права, ІпатіЇвський та ЛаврентіЇвський літописи, житіє Бориса і Гліба, Феодосія Печерського, Галицьке Євангеліє 1144 р., «Слово о полку Ігоревім», Повість минулих літ, Галицько-Волинський літопис та інші твори. У цьому ряду і наша пам’ятка культури світового значення — Остромирове Євангеліє, написане у Києві.

Доктор історичних наук Надія Нікітенко зазначає: «А це ж знакові святині нашоЇ, украЇнськоЇ, ідентичності! Друга за часом написання збережена з ХІ ст. книга із СофійськоЇ бібліотеки — Остромирове Євангеліє, яке датується 1056—1057 роками. Це Євангеліє, як і Реймське, є апракосом, тобто святковим, укладеним відповідно до церковних свят. Воно богослужбове. Остромирове Євангеліє було призначено своєму власнику Остромиру для його персонального вжитку під час календарних святкових служб. Ця книга, як і Реймське Євангеліє, писалася в Києві, але спеціально для новгородського посадника Остромира і його дружини Феофани — дочки киЇвського князя Володимира і Анни. Саме Їхні імена, як замовників книги, називаються у ЇЇ післямові».

Євангеліє та його історію присвоЇли собі агресивні, з липкими руками, сусіди — нині воно зберігається у петербурзі, в російській національній бібліотеці. «За поребриком» без тіні сорому заявляють, що ця рукописна книга, насправді створена у скрипторіЇ СофіЇ КиЇвськоЇ, є «бесценным достоянием россии и стоит у истоков русской письменности и культуры». І ні слова про КиЇв і ченців та митців, які на украЇнській землі створили цей шедевр і, певно, як і Нестор Літописець, говорили староукраЇнською.

московські царі старанно переписували давні літописи, що не вдалося сфальшувати — знищували. Як знищували й украЇнську мову. Солов’Їна пережила численні заборони, закриття украЇнських шкіл, спалення бібліотек — першою згоріла книгозбірня Києво-ПечерськоЇ лаври, яку підпали вночі з 21 на 22 квітня 1718 року царські агенти.

Відомий історик Ігор Гирич у статті «Лавра в автономістичних змаганнях козацьких часів» зазначає, що у знаного києвознавця протоієрея Петра Лебединцева зберігалися свідчення очевидців пожежі. Ті розповідали, що монастир підпалили переодягнені ченцями московські посланці, аби позбутися численних документів XI—XVII століть: грамот і пожалувань литовських князів, польських королів і украЇнських гетьманів. За катерини II у 1780-му спалили бібліотеку Києво-Могилянської академіЇ. Відомий факт і про знищення у вогні на книжковому складі у 1863 р. 500 книжок байкаря Леоніда Глібова.

Царям і царським посіпакам, які століття тому вже насаджували у сусідніх краЇнах «русский мир», знищити украЇнську не вдалося — сильне і глибоке коріння мала вона. Мова з новою силою постала у творах геніального Івана Котляревського після видання «ЕнеЇди» та інших його творів. Славний син Полтавщини вважається основоположником літературноЇ украЇнськоЇ мови, яка сформувалася на основі давньоруських (давньокиЇвських) літературних традицій та живого народного мовлення.

Мова — це код націЇ

Наша мова багата, прекрасна і має чимало такого, що робить ЇЇ унікальною. Професор Костянтин Тищенко стверджує, що з-поміж 82 специфічних рис украЇнської мови — звукових і граматичних — 34 є виключно украЇнськими. Це спростовує міф, нав’язаний росією, про нашу солов’Їну як діалект «великого и могучего» та про «схрещення» різних мов, внаслідок якого нібито і з’явилася украЇнська.

Однією з ознак нашоЇ мови є лексичне розмаЇття. Ми говоримо, використовуючи безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид. У «Короткому словнику синонімів украЇнськоЇ мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» — 45: періщити, сікти, хльостати, чесати, клепати, батожити, бичувати, кропити, шмагати, шкварити, товкти, гатити, гамселити, голомшити, гріти, дубасити, духопелити, жарити, пригощати, частувати, колошпалити, лупити, лупцювати, мотлошити, частувати кулаками, всипати березовоЇ каші, годувати потиличниками тощо. Може, синонімів у слова «бити» так багато через те, що украЇнцям протягом століть доводилося захищати свої землі і відбиватися від ворогів, як зараз від московської орди.

Слід зазначити, що під час новітньоЇ російсько-украЇнськоЇ війни маркером «свій-чужий», як кажуть брати Капранови, стала мова. А символом спротиву окупантам — унікальна літера «Ї», якоЇ немає в жодній іншій слов’янській абетці. УкраЇнці почали малювати ЇЇ на стінах будівель, на асфальті, на парканах в окупованих Херсоні й Маріуполі. Радник міського голови цього міста Петро Андрющенко повідомляв, що першу літеру-символ маріупольці написали біля пам’ятника Тарасу Шевченку. «Це був шок для окупаційних військ, але це дуже креативне заняття для нашого руху опору, бо украЇнці Маріуполя розуміють, що це таке і чому ця літера намальована, і чому ми використовуємо цей символ», — наголошує він. Він додає, що спочатку окупанти не розуміли, що це за знак, але нині літеру з украЇнськоЇ абетки знає увесь світ. Коли окупанти проводили так званий референдум щодо «объединения»» захоплених украЇнських територій у Генічеську, місто засипали листівками проти анексії чужого з літерами «Ї».

«І зараз росіяни розуміють, що це частина нашого спротиву. Й тому вони намагаються стерти літеру і знайти тих, хто ЇЇ намалював. Наш рух спротиву намагається кожного дня намалювати літеру в різних місцях», — каже Петро Андрющенко.

Ризикуючи життям, украЇнці на окупованих територіях пишуть букву «Ї»! Загарбників аж трясе від літери з украЇнськоЇ абетки, бо вони, не зізнаючись самі собі, розуміють — вони прийшли на чужу землю. Землю не «единого», а окремішнього народу зі своєю мовою, історією і культурою. Вони розуміють — їм не просто тут не раді, а при першій можливості їх знищать. Розуміють, що украЇнці сповнені праведного гніву і ненависті до кожного, хто прийшов у Їхній дім зі зброєю, тож літера «Ї», що є у важливих для кожного нашого громадянина словах — «УкраЇна», «КиЇв», «краЇна», «героЇзм», без сумніву, окупантів лякає, а нам усім додає впевненості у Перемозі.


На знімку: автори матеріалу — біля фасаду корпусу Навчально-наукового інституту філологіЇ КиЇвського національного університету імені Тараса Шевченка, де відкрили міні-скульптурку, присвячену літері «Ї».

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.