Черга готових захищати Україну біля Полтавського об’єднаного міського ТЦК та СП у перші години великої війни.

А оскільки інших співробітників із виконанням функцій речника та керівника пресслужби там немає, то цьому офіцеру, звісно, доводиться бути ще й літописцем робочих буднів колишнього облвійськкомату. Однак 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення рашистів на територію нашої держави, він не зробив жодної «робочої» світлини. Тепер усвідомлює, що вони могли б становити певну цінність для історії. Але тоді, каже, було не до того... Хоча б тому, що саме 24 лютого він поїхав по зброю для колег і бійців територіальної оборони. «Не лише я розумів, що без «історичних» світлин ми якось проживемо, а без зброї — ні, — зазначив пан Роман у розмові з власкором «Голосу України». — Адже була і залишається реальною загроза втратити не тільки нашу історію, яку за нас уже написав войовничий сусід, а й власну державу». 

До вуличних боїв також були готові

Більшість офіцерів у обласному та районних ТЦК на Полтавщині в перші дні великої війни виконували не лише передбачені посадовими інструкціями функції. Про деякі з них вороги нехай дізнаються вже після нашої спільної

Перемоги над ними... Хоча головним завданням таких центрів було й залишається комплектування ЗСУ та, власне, Сил оборони особовим складом. Але одна справа робити це планово в мирний час чи навіть в умовах гібридної війни на обмеженій території. І зовсім інша — зустрічати ворога, який пішов у тотальний наступ уже повсюдно з усіма видами ураження з повітря, землі й води та полчищами озброєної до зубів «сарани»...

Неважко здогадатися, що обсяги роботи, яку неможливо було відкладати на жодну хвилину, множилися, так би мовити, у геометричній прогресії. Тож задля спроможності їх виконувати обласний, об’єднаний міський у Полтаві, районні ТЦК та їхні відділи на місцях одразу поповнювалися кадрами за штатним розписом воєнного часу. Заодно фактично «з нуля» формувалися роти їхньої охорони та набиралося поповнення для діючих військових частин і створення нових у зоні відповідальності Оперативного командування «Північ», а також для підрозділів територіальної оборони. Усе необхідно було робити у, м’яко кажучи, прискореному темпі. Хоча б тому, що йшлося про належне кадрове забезпечення бригад, дислокованих у шести областях: Чернігівській, Київській, Сумській, Житомирській, Черкаській і Полтавській, які в перші дні великої війни стали фактично прифронтовими.

Для непосвячених нагадаємо, що колони рашистів забрели тоді навіть в одну громаду нібито тилової Полтавщини, звідки змушені були накивати п’ятами вже через кілька діб...

За таких обставин майже одразу змінилися й зовнішні «візитівки» розташованих в області ТЦК. Адже їх тоді самі працівники готували до вуличних боїв і кругової оборони... На підступах до таких будівель за сприяння органів влади й місцевого самоврядування та відповідальних підприємців облаштували блокпости та додаткові укріплення. На входах і по периметрах споруд з’явилися шлагбауми з бетонних блоків та протитанкових їжаків і навіть невеликі фортеці з бійницями, обнесені бетоном, металом і мішками з піском.

Щоб дати відсіч рашистам, земляки-патріоти шикувалися в черги

Саме працівники терцентрів комплектування всіляко допомагали добровольцям, тероборонівцям і правоохоронцям зводити блокпости на головних в’їздах до населених пунктів правильно. Щоб вони стали не лише осередками перевірки документів і транспортних засобів, а й фортифікаційними спорудами для зустрічі непроханих гостей шквальним вогнем... Зрештою, на цих блокпостах разом з поліцейськими та представниками тероборони постійно чергували бійці з рот охорони ТЦК.

Продовжують робити це й сьогодні там, де потреба контролювати безпекову ситуацію в такий спосіб іще залишилася. На початку великої війни працювати абияк, упівсили в будь-якому ТЦК області, на переконання Романа Істоміна, було просто неможливо. Бо темпоритм роботи та рівень відповідальності диктували і більш ніж напружена ситуація на фронті, й загальне патріотичне піднесення тисяч земляків, готових стати на захист України.

— Ви ж самі бачили, що до наших центрів комплектування тоді стояли черги охочих записатися до лав оборонців рідного краю й держави, — нагадує офіцер. — Усі вони були дуже мотивованими. Приходили не лише поодинці. Часто колишні товариші по службі, друзі, знайомі прибували цілими групами до десятка осіб і більше. Вони хотіли служити, громити ворога разом. І практично всі воліли, щоб працівники ТЦК оформили їх якнайшвидше. Люди різного віку й досвіду поводження зі зброєю нарікали тільки на те, що нерідко їм відмовляли в такій першочерговості та після запису особистих даних просили дочекатися телефонного виклику вдома.

Хоча зрозуміло, що одразу записати до лав ЗСУ та інших Сил оборони всіх охочих тоді просто не могли. Адже, нагадаємо, ще 22 лютого 2022 року з’явився наказ Верховного Головнокомандувача про призов на військову службу резервістів. Тобто тих чоловіків, які вже мали бойовий досвід участі в АТО/ООС або раніше підписали контракт на службу в резерві й регулярно долучалися до військових вишколів та тренувань. Чимало з них у перші дні великої війни минали ТЦК й одразу прибували до «своїх» військових частин і підрозділів.

Та навіть тоді, коли цей шлях для них пролягав через терцентри комплектування, йшлося про воїнів, готових практично одразу стати в бойовий стрій. Натомість люди, котрі не мали бойового досвіду чи взагалі не служили в армії, потребували кількамісячної спеціальної підготовки в навчальних центрах і на полігонах. Таких також набирали до війська, та пріоритет першочерговості залишався за обстріляними бійцями. Зважали, звісно, й на вік, стан здоров’я, військово-облікову спеціальність добровольця та інші чинники, які могли впливати на боєздатність тієї чи іншої частини. 

У колишніх військкоматах області служать сотні поранених фронтовиків

На старті великої війни цілком природно, що в зоні особливої уваги обласного та районних ТЦК опинилися сформовані в регіоні підрозділи територіальної оборони. Адже саме 24 лютого 2022 року почалося їхнє доукомплектування до штатних розписів воєнного часу, тобто до повної чисельності. Формально вони вже виокремилися, та їхні служби перебували ще в зародковому стані й потребували надійного плеча підтримки фахівців ТЦК. Навіть деякі види забезпечення таких підрозділів тоді ще закривали терцентри комплектування.

Зрештою, майже одразу після повномасштабного вторгнення, практично за кілька днів, при обласному ТЦК укомплектували окремий стрілецький батальйон. А після завершення бойового злагодження його бійці (зокрема й ті, які раніше служили в ТЦК), приступили до виконання бойових завдань на передовій... Спеціально для тих, хто досі вважає представників колишніх військкоматів такими собі «паперовими» вояками, Роман Істомін нагадав про те, що сьогодні тільки в ротах охорони ТЦК на Полтавщині служать сотні(!) бійців із пораненнями та контузіями, отриманими на фронті. Саме вони замінили тих, хто служив у таких ротах на посадах стрільців, гранатометників тощо раніше й також вирушив на передову при доукомплектуванні бойових підрозділів ЗСУ. Адже люди в погонах та ще й під час війни не обирають місця служби. І перебувають там, де вони сьогодні найпотрібніші. За таких умов і ту саму паперову роботу в терцентрах комплектування, без якої не обійтися, й оповіщення військовозобов’язаних із врученням останнім повісток про необхідність прибуття до ТЦК для уточнення даних обліку нерідко виконують працівники останніх із підірваним на фронті здоров’ям та відповідними обмеженнями. Подекуди наражаючись при цьому на незаслужені образи чи й відверте цькування. Щоправда, один із «героїв» таких «забав» — сумнозвісний фітнес-тренер з Полтави Роман Заволока, який публічно ображав військових, зокрема й працівників ТЦК, та ще й знімав це на відео, — сьогодні «геройствує» за ґратами в очікуванні рішення суду. За образу честі й гідності військовослужбовців йому світить до п’яти років позбавлення волі...

Не «паперовий» — штурмовий загін, який громить ворога 

Зрештою, для таких типів та різношерстих ухилянтів, певно, не зайве нагадати про те, що потреби у виписуванні та врученні повісток на вулицях чи в барах працівниками ТЦК узагалі не виникало б, аби всі військовозобов’язані чоловіки виконували вимоги чинного законодавства. Та в період дії воєнного стану, як належить, самі приходили в колишні військкомати для уточнення даних обліку. І за потреби були готовими стати на захист своєї домівки, рідних і близьких людей, нашої держави від лютого ворога. Однак черг біля територіальних центрів комплектування не тільки в Полтаві сьогодні немає. А Україну захищати треба...

Саме це роблять нині на завжди гарячому Авдіївському напрямку бійці окремого зведеного штурмового загону «Одін» Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Згаданий унікальний штурмовий(!) підрозділ було створено також на початку великої війни саме при колишньому райвійськкоматі. Складовою останнього він залишається й сьогодні. А його «батьком» став начальник цього ТЦК полковник Олександр Логвиненко, який своє дітище й очолив.

Професійний військовий свого часу залишив службу через проблеми зі здоров’ям. Та ще 2014 року повернувся до лав захисників України добровольцем — учасником АТО. Керувати районним терцентром комплектування почав у 2021-му. Тож після повномасштабного вторгнення рашистів мав безліч клопотів. Але завжди відчував плече підтримки вчорашніх бойових побратимів, патріотично налаштованих земляків. Зокрема й тих, яких не могла задовольнити «домашня» служба, скажімо, в роті охорони ТЦК. Особливо тоді, коли рашистів уже відігнали від Полтавщини та суміжних територій. Адже окупантів треба було громити й далі!

Саме задля бойової роботи безпосередньо на передовій і започаткували, так би мовити, непрофільну для завдань ТЦК роту, яка невдовзі трансформувалася в окремий зведений штурмовий загін «Одін» (таке ім’я мав бог війни в скандинавській міфології). До її складу високомотивованих бійців-добровольців полковник Логвиненко відбирав особисто. Більшість із них до великої війни мали найрізноманітніші цивільні професії. Тож перед першою відправкою на фронт у 2022 році штурмовики пройшли серйозний вишкіл на полігоні. Хрещення вогнем проходили під Бахмутом у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

«Диванним» критикам краще помовчати. Принаймні перед Стіною пам’яті... Уже в перших боях бійці зарекомендували себе хоробрими, вмілими воїнами, отримали найкращі відгуки побратимів з інших підрозділів та командування. Бахмут, прикордоння на Чернігівщині, Серебрянське лісництво, Лиман, Авдіївка — ці етапи бойового шляху «Одіна» заслуговують на окремі розповіді. Як і звитяги його бійців, котрі, за словами Олександра Логвиненка, «самі роблять себе героями». Про це він знає достеменно. Бо сам командує штурмовим загоном там, на передовій, під час кожного виїзду на фронт. А потім повертається до виконання звичних обов’язків начальника районного ТЦК. Крайня, «авдіївська» фронтова ротація, що триває, для очолюваного ним підрозділу вже третя за ліком. На жаль, такі виїзди «на нуль» не обходяться без втрат. Лише Авдіївка забрала життя чотирьох бійців загону. А на Стіні пам’яті, яку встановили в Полтавському районному ТЦК та СП восени минулого року, — майже два десятки портретів побратимів-«одінівців», які загинули в боях або вважаються зниклими безвісти...

Тож трохи більш як місяць тому, в січні, відома полтавська волонтерка, Народний герой України Вікторія Мірошніченко не могла не відреагувати на чергові порції словесного бруду на адресу працівників терцентрів комплектування з боку їхніх «диванних» критиків. «Районні ТЦК — це ЗСУ, а не просто повістки, — написала пані Вікторія на своїй сторінці у Фейсбуці. — Це «Одін» з командиром Логвиненком, якого я знаю ще з 2014 року. І його хлопці, які тримають оборону Авдіївки. Вони всі військкоматівські й стоять як леви, не здаючи жодної позиції. Тож перед тим, як писати щось на кшталт «тилові щури» про хлопців, які відловлюють ухилянтів, згадайте цей мій допис».

Полтава.


Група бійців «Одіна» на чолі з полковником Логвиненком, який тримає безпілотник, під час бойової роботи на Авдіївському напрямку.

Фото з відкритих джерел та зі сторінки «Одіна» у Фейсбуці.