«Донька привітала мене з ДН портретами наших котів».
Спеціалізувався на військовій тематиці. А тепер і сам служить у ЗСУ. Із його дописів у соціальних мережах живо вимальовується портрет сучасного воїна.
«Поблизу кордону з росією ловить радіо «Жизнь», яке працює на українську аудиторію. Програмна політика дуже проста: дика попса і кожних десять хвилин звернення до українців з вимогою здатися і не підтримувати «киевскую хунту». Особливо мені сподобався такий заклик: «Вырвись из лап Зеленского, переходи на сторону вооруженных сил россии». Вони насправді тупі. Вони вірять у те, що нас хтось примушує їх вбивати. Ні. Ми самі з задоволенням це робимо».
«Був проїздом у рідному Харкові. Наскільки ж чудове місто. Гарна осінь, жовто-червона, батьки гуляють з дітьми, білки стрибають по деревах у самісінькому центрі. Якою ж тупою істотою потрібно бути, щоб спробувати все це знищити. Ми воюємо проти нікчем, цілої нації нулів, які не здатні навести лад у себе, але ж готові руйнувати нашу красу. І харківській котик це розуміє».
«Якби років десять тому хтось мені б сказав, що я отримаю свій залізний хрест на війні проти росії, я б не повірив. Але зараз це цілком нормально. Служу Українському народові!»
«Я — щасливий військовий. Мені вдалося затрофеїти не тільки клавіатуру, а ще і Kindle (точніше, його китайський аналог, але це таке). Тому я маю можливість не тільки писати, а ще й читати. І ось я читаю, а потім пишу про те, що прочитав».
«Раніше наприкінці року я зазвичай писав про найкращі нові книжки, які прочитав за цій рік, та найкращі нові альбоми, які слухав. Тепер через війну набагато менше читаю та слухаю, але, тим не менш, маю порадити книжку Тома Холланда Pax Romana та платівку Black Bayou від Robert Finley. Вони насправді варті уваги».
«Виходив сьогодні телефоном в ефір BBC. Лондонська студія.
— Скажіть, — питає британський ведучий. — Чи бояться українці Третьої світової війни?
— Не зрозумійте мене неправильно, — кажу. — Але дуже багато хто тут чекає Третьої світової, через те, що тоді не тільки нам з цією худобою розбиратися доведеться.
— Але ж Захід не дуже хоче в це влізати...
— Захід і в Другу світову не хотів, але ж довелося...»
«Йду вулицею по формі. До мене підходить жінка років 90 і дуже строго каже: «Ей, парень. Ти живи. Щоб був такий же старий, як і я. Ти зрозумів?»
