До Дня Незалежності України Освітній центр Верховної Ради України презентував спеціальну збірку історій від юних українців у межах Всеукраїнської акції єдності «Разом до Перемоги».

Аби про маленьких лицарів нації дізналося якомога більше людей, «Голос України» разом з Освітнім центром Верховної Ради України започаткував на сторінках газети рубрику «Незламні діти».

У дописах збережено стиль і правопис оригіналу. А також представлено малюнки, створені в межах всеукраїнського флешмобу «Діти України за мир».

Вікторія Писаренко, 15 років.
Шевченківський ліцей Шевченківської селищної ради Куп’янського району Харківської області, Харківська область, смт Шевченкове.

«Війна увірвалася в наше життя раптово і жорстоко. 24 лютого 2022 року стало межею невідворотності. Невідворотності до всього, і як би це не звучало трагічно, але такими, як були, ми вже не будемо. Війна, на жаль, — це лакмусовий папірець, що відтінив усіх нас. Кожен переживав і переживає війну по-своєму, у кожного з нас свій біль, свій розпач, свої мрії і надії. Але об’єднує усіх нас Україна, бо це наш дім, наша доля, наше майбуття.

Для кожного з нас Україна — це все, це те, що надихає нас жити, вірити й перемагати. Я вірю, що кожен українець хвилюється за долю своєї рідної країни, робить все можливе заради її перемоги: волонтерить, надихаючи інших на добрі справи, допомагає людям, у яких війна забрала все, надає притулок постраждалим, активно допомагає військовим... А хтось, тихенько перебуваючи в укритті, всім серцем вірить в краще і стежить за подіями, бо вірить в перемогу та молиться за нас.

Всі ми розуміємо, що лише об’єднавшись, зможемо досягти успіху і такої бажаної перемоги, бо намагаємося знайти свій шлях, щоб допомогти Україні. І звісно, ми, діти, не стоїмо осторонь цих важливих подій, бо шукаємо шляхи для допомоги Україні. Основним для нас, здається мені, є навчання, бо воно формує наш світогляд. Вивчаючи українську літературу та історію України, ми дізнаємося про реальні події та видатних діячів минулого й сьогодення. Ми, діти війни, старанно й плідно навчаємося, самовдосконалюємося і здобуваємо ті навички, які в майбутньому сприятимуть розвитку країни, адже це неабияк важливо, бо держава процвітає і живе тільки тоді, коли збагачуються мова, історія й культура.

Так склалося, що я і моя родина опинилися в окупації, це болісно, жорстоко, інколи здавалося безнадійно. Це складний період для мене, адже навчатися можна було лише самостійно через відсутність світла та інтернету, але я не занепала духом і продовжила здобувати знання, читала художню та наукову літературу, займалася в’язанням, тим самим вдосконалюючись в улюбленій справі, бо це було для мене засобом заспокоєння від жорстоких реалій. Війна в Україні стимулювала мене зацікавитися історією, дізнатися більше про минуле нашої держави, адже тільки усвідомлюючи помилки минулого, можна будувати краще майбутнє, бо я хочу жити в мирній, демократичній та щасливій країні.

Ми всі — творці нашої історії, але майбутнє в руках наступних поколінь. Надіюсь, через декілька років завдяки нашій праці, навчанню, творчості та добрим справам Україна стане найкращою державою у світі. Поки що ми можемо старанно вчитися і шукати себе та своє призначення в житті, своєю непохитністю показувати приклад іншим. Лише спільними зусиллями ми здатні перемогти та змінити нашу долю і впевнено крокувати у щасливе майбуття».