Так, ми вшановуємо й пам’ятатимемо героїв, які полягли у кровопролитній війні з рашистською ордою за свободу і незалежність України. І це не просто слова.
Нещодавно Кабінет Міністрів виділив 515 мільйонів гривень на будівництво та функціонування Національного військово-меморіального кладовища, де буде увічнено пам’ять наших захисників. Ще 500 мільйонів із Фонду ліквідації наслідків збройної агресії буде використано для будівництва на базі Рівненського госпіталю ветеранів війни нового лікувально-реабілітаційного корпусу.

Однак є ще одна проблема, яка поки що перебуває, так би мовити, в тіні. Йдеться передусім про тих, хто внаслідок важких поранень не зможе повноцінно жити й самостійно дбати про себе. Нині у переважної більшості з них є батьки або сім’ї, які допомагають адаптуватися до нових умов і не почуватися нікому не потрібними. Проте ніхто не дасть гарантій, що так буде завжди. Батьки старіють і відходять у засвіти, сім’ї інколи розпадаються. І коли постане така трагічна мить, що тоді робити тим, хто без рук чи без ніг, втратив зір і не зможе жити без сторонньої допомоги або не має де?

Пам’ять про наших захисників, які ціною свого життя зупинили рашистських загарбників, має бути священною для нинішніх і прийдешніх поколінь. А ті, хто втратив здоров’я у боях проти окупантів, мають відчувати щоденно увагу і турботу. І саме такий шлях ми обрали: в Україні для створення Національного військово-меморіального кладовища взірцем став Арлінгтонський національний цвинтар. Він має більш як 150-річну історію і є останнім прихистком для рядових воїнів, офіцерів, генералів, президентів, астронавтів та інших видатних осіб країни. В Україні, як і в США та інших високорозвинених демократичних державах, це буде меморіальний комплекс, де, крім поховань, облаштують музей і проводитимуть урочисті заходи із вшанування пам’яті героїв. Це буде місце не лише скорботи, а й поваги та шани до людей, які віддали життя, захищаючи незалежність України.

На відміну від російських окупантів, які часто скидають своїх загиблих у траншеї по-близу фронту, встановлюючи хрести з табличками і номерами, як у сталінські часи на острові Валаам, ми рівняємося на такі високорозвинені демократичні країни, як США, Італія, Швеція, Канада та інші, де свято шанують і увічнюють пам’ять про загиблих воїнів.

Мабуть, ці держави мають служити для нас прикладом турботи і про героїв, які внаслідок важких поранень повернулися з війни інвалідами. Наприклад, у США ще 80 років тому ухвалили закон, який давав можливість інвалідам отримати на досить вигідних умовах іпотеку, дешеві кредити для початку власного бізнесу, а також здобути освіту державним коштом та інші привілеї. Безумовно, в Україні теж створюють і створюватимуть умови для людей з інвалідністю, які можуть працювати, за бажання опанувати нові професії чи здобути освіту в навчальних закладах. Але відкритим залишається питання про тих, хто внаслідок важких поранень нині чи в майбутньому не зможе обходитись без сторонньої допомоги. І тут прикладом для нас може і повинна стати Франція.

Будинок інвалідів для солдатів-ветеранів у Парижі, який був зведений за наказом Людовика XIV, розпочав свою роботу рівно 350 років тому. З часом з’явилися нові споруди, церкви, крипта, тут захоронені найвидатніші особистості Франції. Нині це комплекс, який став перлиною столиці Франції. Зарубіжні лідери, державні делегації з різних країн і просто туристи — часті гості цього величного ансамблю. В окремих будівлях розташовано державну установу для інвалідів війни — Національний готель інвалідів. До його складу входять також медичний, хірургічний та консультативний медичний центри. І саме приклад французів, мабуть, надихнув небайдужих українців, які звернулися до Президента України щодо створення в столиці Палацу ветеранів на базі готелю «Україна».

Як зазначають ініціатори петиції за № 22/214880-еп, надзвичайно важливим для держави є створення умов для якісного лікування та реабілітації наших захисників. А також турбота про тих, хто внаслідок важких поранень став безпомічним і якщо не сьогодні, то в майбутньому потребуватиме постійної допомоги або догляду.

Прохаючи Володимира Зеленського в порядку законодавчої ініціативи внести до Верховної Ради невідкладний законопроект із цього питання, вони підкреслюють, що створення такого державного закладу в центрі столиці стане свідченням нашого шанобливого ставлення до воїнів-інвалідів. І ми наочно продемонструємо всьому світу, що для нашої держави життя захисників незалежності України має найвищу цінність.

Окрім цього, створення Палацу ветеранів війни у Києві стане прикладом для таких само у регіонах. А високу якісь обслуговування ветеранів гарантуватимуть часті відвідини палацу представниками української влади, фронтовими побратимами, офіційними особами і делегаціями з інших країн. Дуже важливо також, що його мешканці не почуватимуться покинутими наприз-воляще і викинутими з життя, як це було за часів «совка». Вони зможуть відвідувати музеї, культурно-мистецькі та спортивні заклади і заходи, зустрічатися з побратимами. І будуть служити живим свідченням і нагадуванням того, якою ціною обстояли незалежність України.

Що ж, з такими аргументами посперечатися важко. Тепер слово за Президентом України та народними депутатами, які можуть підготувати відповідний законопроект та ухвалити його. А прийняття такого закону однозначно буде схвально зустрінуте воїнами і суспільством загалом, а також підвищить авторитет тих, хто продемонструє таке прагнення на-справді.

Василь ТУГЛУК, заслужений журналіст України.

Фото з відкритих джерел.