Після призову у квітні Микола Денисюк із села Лаврів, що на Волині, взяв активну участь спершу у військових навчаннях, а згодом у АТО в складі вже колишньої 51-ї ОМБ. 28-річному лейтенантові пощастило: він вижив у Іловайському котлі.

Його батько, також Микола, розповідає, що не бачив свого середнього сина від 18 червня, коли разом із районними владцями їздив до нього на полігон у Миколаєві. 

— Відтоді ми спілкувалися телефоном. Але до самого його поранення — 29 серпня — Микола не зізнавався, що воював і під Луганськом, і під Донецьком. Снаряд розірвався поряд. Син отримав забійне поранення черевної порожнини та грудної клітки, струс мозку. Його забрали вертольотом у польовий шпиталь. Там зробили першу операцію. Лікар тоді зателефонував мені та сказав: «Руки-ноги цілі — жити буде», — пригадує Микола Іванович.

І додає, що два дні нічого не казав про це своїй дружині Руслані — матері Миколи-молодшого, адже їй і так вистачало сліз, переживань і безсонних ночей. Згодом їхній середній син уже й сам подзвонив. А старший — Олександр — вирушив на Донбас, щоб забрати брата. Далі відвіз у Дніпропетровськ, потім у  Київ, у головний військовий шпиталь. Саме там німецькі фахівці запропонували пораненому з Волині безплатне лікування в Гамбурзі.

— За кордоном йому зробили ще дві операції. Понад два місяці був із розшитим животом. Пережив штучну кому.  Сашко і дружина Миколи Інна (вони три роки у шлюбі) поїхали до нього в Німеччину. А лікар — до речі, росіянин за національністю — обіцяв, що до Нового року Микола вже має бути вдома. За рік йому буде потрібно зробити ще одну операцію, — констатує мій співрозмовник.

Микола Іванович щиро вдячний усім, хто весь цей час підтримував Денисюків морально та матеріально. Зокрема, своїм односельцям, які й раніше не приховували, що поважають Миколу-молодшого. До слова, в Лаврові у нього свій магазин. До участі у воєнних діях він також активно займався будівельними та ремонтними роботами. Проте нині про великі фізичні навантаження чоловікові доведеться на певний час забути...

Не змогла не запитати у його батька про те, що він думає про цю неоголошену війну.

— Вважаю, що її розв’язали олігархи. Хоча нині — ніби й цивілізований світ, в якому все можна і треба вирішувати мирно. Росія споконвіку звикла правити всіма. Думаю, що Україну готували здати повністю. Наші ж діти, особливо із Західної України, обстоюють на сході її територіальну цілісність і гинуть не тільки за ту землю, на якій народилися, а за всю нашу державу, — переконаний батько військового.

Син, який має офіційну довідку учасника АТО, пообіцяв після свого повернення з Німеччини розповісти про все пережите. І хочеться вірити, що Святий Миколай — покровитель молодого лаврівця — ще неодноразово допоможе йому в житті. Не даремно ж Микола Миколайович вижив у безжальних жорнах війни.

Волинська область.

На знімку з архіву Денисюків: Микола та Інна до війни.