Після загибелі українських рибалок від зіткнення з російським прикордонним катером мешканці Новоазовського району перестали виходити в море. Але ця пауза ненадовго: лише море годує сьогодні безробітні села і селища.
«Такого ще не було, щоб м’ясорубку зробити з людей...»
«Син вийшов у море о четвертій, а вже увечері в селі заговорили: щось начебто трапилося. О першій ночі приїхали із транспортної прокуратури. Розпитували, коли він вирушив, з ким, хто про це знав. Уранці ми дізналися, що сталося зіткнення човна із прикордонним судном».
Мати Дмитра Дарагана, 37-річного мешканця Безіменного, пригадує останній день, коли бачила сина. Віра Василівна сидить на подвір’ї на лавці. Поруч — дві сестри, Надія та Любов, які приїхали із Маріуполя, і донька Дмитра, 15-річна Настя. На столі — флакон із корвалолом та заспокійливим. У пакунку — валідол, таблетки від тиску та інші засоби для «сердечника». Хвіртка у двір прочинена: так буває, коли в будинку небіжчик.
«За віщо, за віщо діти потерпіли? Серед білого дня! Вони ж (російські прикордонники. — Авт.) бачили, хто в човні! Хіба ДАІшник на таран бере машину, якщо вона порушує? Вихід у море був узгоджений. Вони зробили двигун, вирішили поїхати перевірити. Брали документи на човен, чіпи. Ані сіток, ані риби не було», — каже мати.
Жінка розповідає, що син мав групу інвалідності через поліартрит, а чотири роки тому після народження сина-інваліда перебував у відпустці для догляду за дитиною і втратив групу. Малому збирали гроші на складну операцію на мозку і прооперували. Батько шукав, як заробити, і ходив рибалити в море.
«Такого ще не було, щоб м’ясорубку зробити з дітей. Якщо порушив — упіймай, покарай. Але так по-звірячому розправитися з людьми... Що вони зробили?», — запитує сестра Віри Дараган Любов Василівна.
Родичі потерпілих скаржаться на відсутність інформації про долю рідних. «Я їздив до Єйська, намагався дізнатися щось про брата, побував у лікарні та морзі. Мене нікуди не пустили, — поскаржився Роман Дараган, брат рибалки. — Знаю, що в суботу викликали на упізнання тіл родичів двох хлопців із Самсонового. Намагалися телефонувати до українського консула. Але поки що ніхто нічого нам не каже. І від влади допомогу родинам ніхто не запропонував».
Син 45-річного рибалки Юрія Бойка Вадим, учень професійного коледжу, у спілкуванні був небагатослівним: «Татка не знайшли». Сказано це було на четвертий день після трагедії. За кілька годин стало відомо, що виявлено тіло ще одного загиблого. А в родинах самсонівців готувалися до похорону — тіла цих моряків упізнали першими. У дворі будинку 23-річного Євгена Дудніка — три мовчазні жінки і однорічна дівчинка, донька загиблого. За кілька хвилин під’їхали карета «швидкої» та ще один автомобіль — батьки рибалки повернулися з упізнання. Трохи старші діти в 25-річного Сергія Єрохіна — хлопчики-близнюки двох років. Загалом у чотирьох загиблих сиротами залишилися восьмеро дітей. Пощастило лише 49-річному Олександру Федоровичу, який вижив після зіткнення, був доставлений до лікарні в Єйську і прооперований. У селі — шок, всі розмови точаться навколо трагедії.
Риба годує навіть медиків і працівників культури
На ринку, який гордо іменується «Безіменським привозом», переважна більшість прилавків зайнята рибою. Поява журналіста з фотоапаратом зчиняє переполох. «Я забороняю себе фотографувати без дозволу сільради!», — наполягає продавчиня, яка курить цигарку поруч із в’язками в’яленої тарані. Знімати не дозволяють не лише продавців, а й саму рибу. Хвилин за десять з’являється чоловік, який називає себе господарем. «Це моя приватна територія, і я вам забороняю фотографувати», — іде в наступ незнайомець. Своє ім’я та прізвище не називає. «Я викличу міліцію!», — висуває ще один аргумент. Міліція — це саме те, що зараз треба. Поцікавимося походженням риби і законністю торгівлі. «Чудово, викликайте», — погоджуюся. Але незнайомець довго перебирає кнопки на мобільнику, потім притуляє апарат до вуха і ховається за прилавками з надувними іграшками. Після чого сідає до автомобіля, вчергове відмовляється назватися, спересердя кидає: «Та приберіть оту фігню!» (диктофон тобто. — Авт.), — і тікає з ринку.
Після «капітуляції» господаря продавці стають відвертішими і діляться наболілим. «Хіба думала, що сидітиму отут торгуватиму рибою? Та якби хтось сказав, я б йому очі видряпала! 30 років працювала в будівельній організації начальником виробничого відділу і заступником із виробництва. А на старості літ стала спекулянткою: там куплю, тут на десять копійок дорожче продам — ось і заробіток. Чи це не сором?», — не стримує емоцій 75-річна Марія Ахмедова. Співрозмовниця має двох доньок із вищою освітою — обидві безробітні. Без роботи і третє покоління сім’ї. «Донька продала квартиру, щоб молодшу вивчити в інституті, а роботи немає. Тулимося в одному будинку всі разом: я, донька із зятем, онучки зі своїми чоловіками і дітьми. Тільки я отримую пенсію в тисячу гривень, у решти — випадкові заробітки».
Колись у Безіменному працювало сільськогосподарське підприємство та рибоколгосп, які забезпечували роботою переважну більшість мешканців. Тепер господарства знищені, і в пошуках заробітку селяни або їдуть до Маріуполя, або крутяться в «рибному бізнесі». Хтось ловить, хтось закладає на зберігання, хтось солить, а хтось продає. Серед продавців риби зустріла і працівницю клубу, і родину медиків, і пенсіонерів. «Я заробляю на оплату газу, щомісяця йде 700—800 гривень в опалювальний сезон, — зізналася працівниця агроцеху Галина, яка торгує городиною неподалік пляжу. — Але купують погано. У нас відпочивають небагаті люди. Багаті — на інших курортах. До нас приїздять на кілька днів — і все. Їм овочі не потрібні. І рибка теж: купить десяток тарані — і розтягує на тиждень».
Спосіб виживання чи бізнес «під чорним прапором»?
Після трагічного випадку з рибалками в морі не видно човнів. Формально рибалити заборонено із 30 квітня, проте кількість в’яленої риби на місцевих ринках свідчить про те, що мораторій — не перешкода для підприємців. Справедливості заради слід зазначити, що в цьому куточку узбережжя риби практично немає — зникає навіть славнозвісна азовська тюлька. У селі торгують таранею, бичками й судаком, привезеними або з Бердянська, або ще ближче — з Росії.
«Вся риба, яку ви бачите на ринках, — контрабанда, — запевняє депутат районної ради, правозахисник із Безіменного Василь Коваленко. — Для власників суден це — вигідний бізнес, а рядові члени бригади — підневільні люди. Є ті, хто скуповує рибу на березі та кладе на зберігання. Коли кілька років тому в Азовському морі виявили холеру і навіть на вудку не можна було ловити, браконьєри під «чорним прапором» ходили в море і човнами вивозили рибу. Як і всі мешканці села, я глибоко обурений трагедією, вважаю, російські прикордонники вжили неадекватні заходи. По-людському я на боці загиблих. Але хочу, щоб цей випадок став приводом для наведення ладу із браконьєрським виловом риби».
Найзухваліші власники суден заходять у територіальні води сусідньої держави, де риба ще не перевелася. Три-чотири десятки кілометрів — не перешкода для човна, який розвиває швидкість до 110 кілометрів на годину. А два потужні двигуни начебто дають змогу втекти разом з уловом. Знавці припускають, що судно з українськими рибалками могло тікати від переслідувачів та виконати небезпечний маневр: різко розвернутися в протилежний бік, торкаючись борта катера. У селі розповідають, нібито конфлікти українських рибалок із російськими прикордонниками траплялися й раніше. «Люди кажуть, у День рибалки, 14 числа, ледь не потопили рибалок із Сєдового. Те саме російське судно. Накрило хвилею, ледь утрималися. А по наших просто пройшлися», — зазначила Віра Дараган.
Та справжньою причиною трагедії, на думку мешканців села, є безробіття, яке штовхає людей на різні способи заробітку, і на нелегальні також. Якщо в 2000 році в районі рахувалися офіційно зайнятими понад 10 тисяч осіб (із підприємцями включно), то нині — 4200. Близько шести тисяч або виїхали деінде, або працюють «у тіні».
Донецька область.
Дядько Дмитра Дарагана Сергій Устименко (ліворуч) не може повірити в смерть племінника.
Рибою в Безіменному торгують і пенсіонери, і безробітні, і навіть працівники культури.
Після трагедії власники човнів і баркасів не виходять у море.
У дворі загиблого рибалки — моторний човен, який він ремонтував напередодні.
Фото автора.
ДовІдково
Як повідомлялося, 17 липня маломірне риболовецьке судно, на борту якого перебували п’ять мешканців Новоазовського району, перетнуло кордон України. У прибережних водах Російської Федерації рибалки зіштовхнулися з прикордонним катером, внаслідок чого човен затонув. Тіла трьох потерпілих виявлені без ознак життя, одному вдалося врятуватися, пошук ще одного рибалки на момент підготовки матеріалу тривав.
