Вони пережили німецьку окупацію і радянську владу, а нині опинилися під загрозою закриття — через демографічну й економічну кризу. Як повідомляв «Голос України», Верховна Рада спростила процедуру «оптимізації» малокомплектних шкіл, скасувала транспортні пільги для сільських педагогів і учнів (їх залишили тільки пільговикам) і не передбачила в держбюджеті видатків на програму «Шкільний автобус». Хто возитиме дітей до віддалених навчальних закладів і чи знайде місцева влада на це кошти (так само, як і на шкільні обіди), з’ясовував наш кореспондент.
На трьох учнів — три працівники
Збаразький район — найближчий до обласного центру, але й тут є своя мальовнича глибинка. Село Івашківці належить до неї. Роботи тут немає, у школі першого ступеня лише три учні: двоє четвертокласників та один першокласник. І стільки само працівників: вчитель, прибиральниця, кочегар.
— Минулого навчального року було четверо дітей, — розповідає завідувачка і вчителька в одній особі Тетяна Турчин — З кожним роком їхня кількість зменшується.
Нині вартість навчання одного школяра — 42 тисячі гривень. Це більше, ніж студента ВНЗ. Два роки тому заклад тут намагалися закрити, але громада згоди не дала. До опорної школи в селі Залужжі — 13 (!) кілометрів. Навіть»учнівський» автобус, якби він був, тут не допоміг би.
Івашківською школою батьки дорожать і всіляко намагаються їй допомогти. У двох кімнатах тепло, чистенько, є «внутрішня» вбиральня, маленький спортивний зал зі скромним інвентарем. Безплатних обідів немає. Можна зробити чай. Бутерброди діти беруть із собою, деколи завозять печиво, фрукти, йогурти за рахунок районного бюджету.
Пощастить на першого вчителя — чогось досягнеш у житті
Школу в селі Новики цього ж району відрізняє поважний вік (її звели 1935 року) і цікава архітектурна деталь — збоку до приміщення добудована дзвіниця (на знімку вгорі). Колись навчання велося польською мовою. Дзвін сповіщав про початок і кінець уроку. В роки війни тут була німецька комендатура, але школа ніколи не припиняла своєї роботи.
Заклад, який збудувала громада власними коштом і руками 80 років тому, вижив за Польщі, за німецької окупації, за радянської влади. Чи виживе за незалежної України? Впевненості в цьому, на жаль, немає. Причина та сама: через відсутність роботи молодь залишає глибинку. Секретар Новиківської сільради Ольга Качка наводить статистику: торік у селі померло 19 осіб, народилося п’ятеро.
У Новиківській школі навчаються вісім дітей (у кращі часи було й 40), працює двоє вчителів, третя — з інформатики та іноземної — приїжджає з іншого села.
Школі є чим пишатися. Іринка Канюка, наприклад, посіла перше місце в районі й п’яте в області в конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика у своїй віковій категорії. А як талановито розігрували школярики сценки з вертепу! Мимоволі переконуєшся: провінційність визначається не віддаленістю від великих міст, а рівнем культури й освіченості тих, хто поруч із дітьми. Пощастить на справжнього першого вчителя — і чогось досягнеш у житті.
Є робота в молоді — є діти за партою
Через відсутність якісних доріг, котрі взимку, до того ж, не чистять від снігу, дістатися школи буває нелегко. Дивина та й годі: в районі снігу немає, і тільки обабіч шляху, що веде до села Решнівки, замети. Директор місцевої школи І—ІІ ступенів Ярослава Давимука каже, що одного разу самій доводилося добиратися до села на лижах!
Місцева школа — велика, гарна, стоїть на узвишші в оточенні саду. Територія — більше гектара. Сад заклали ще в сімдесятих, коли звели школу. З яблук вичавлюють і закривають сік, який потім діти п’ють всю зиму й весну. Навчаються тут 30 учнів, ще п’ятеро ходять у підготовчу групу.
У селі ретельно відстежують демографічні процеси. Знають, що дев’ятий клас закінчать троє випускників, а в перший піде п’ятеро дітей. Решнівці пощастило більше, ніж іншим: на її території — база товариства з обмеженою відповідальністю «Євіловіце-Україна». Механізатори тут добре заробляють, тож чоловіки тримаються села, заводять сім’ї. Жінки також мають роботу, хоч і сезонну. Господарство дбає про школу: допомогло замінити частину вікон, впорядкувати «внутрішню» вбиральню, провести воду, обладнати харчо-блок. Долучилися і тата з мамами, багато що зроблено їхніми руками, активно діє батьківський комітет. Нещодавно випускники спільними зусиллями встановили піддашшя над вхідними дверима. Одне слово, є відчуття великої родини.
Новаторські заняття просто неба
Над своєрідною дошкою пошани — гасло: «Кожна школа славна не числом, а славою своїх учнів». Вони перемагають у районних та обласних олімпіадах, а педагоги — у професійних конкурсах. Молода вчителька початкових класів Світлана Бабовал ще в студентстві захоплювалась теорією відомого педагога Василя Сухомлинського і тепер втілює її у життя. Вона — автор проекту створення класу просто неба. Тільки-но потепліє, дітлахи побіжать на імпровізований віз із дашком, що стоїть у дворі школи. Батьки підтримали задум вчительки, змайстрували для нього лавки, полички для книжок...
Навчання на свіжому повітрі набагато ефективніше, вважає Світлана Володимирівна, особливо з образотворчого мистецтва, пізнання природи, але не тільки. Скажімо, пояснюєш, як німецькою листочок і показуєш його — так швидше запам’ятовується. Навіщо демонструвати дерево на малюнку, коли можна підійти й торкнутися його, живого? Діти більше перебувають на свіжому повітрі, отже, стають здоровішими.
Новація Світлани Бабовал увійшла до сотні проектів всеукраїнського конкурсу «Вчитель-новатор», а сама вона посіла торік друге місце в районі у конкурсі «Вчитель року». Звичайно, багато залежить від керівника навчального закладу. Ярослава Михайлівна й сама особистість творча, й інших заохочує до цього, вміло поєднуючи досвід старших педагогів із ентузіазмом молодих. Результат — п’яте місце у рейтингу шкіл Збаразького району. Ось вам і глибинка! Тут у курсі всіх останніх подій і тенденцій, причому не тільки освітянських. Директор закладу зізнається, що є відданою читачкою «Голосу України»...
Тим часом за останні два роки в цьому районі закрили три малокомплектні школи. Завідувачка відділу освіти Збаразької райдержадміністрації Оксана Бернадин вихід бачить у створенні навчально-виховних комплексів, але це справа не одного дня...
Не різати по живому
Від економічних розрахунків нікуди не подітися. За останні десять років кількість малокомплектних сільських шкіл в області зросла втричі: наразі їх 180. Вартість утримання учнів у них у кілька разів вища порівняно з міськими навчальними закладами. За словами Оксани Бернадин, у районі є план оптимізації шкільної мережі, затверджений у 2012-му. Серед шкіл І ступеня мають закрити чотири, де навчаються до 10 дітей (у кожній); стільки ж — І—ІІ ступеня, де є до 40 учнів; дві — І—ІІІ ступеня, які мають до ста учнів. Вартість навчання у них — від 20 до 42 тисяч гривень, тоді як у місті — від 6 до 9 тисяч. При цьому бракує шкільних автобусів: їх лише сім, один забрали в зону АТО. Розраховувати на поліпшення демографічної ситуації найближчим часом не доводиться: торік у районі порівняно з попереднім стало аж на одного учня більше.
Найбільше малокомплектних шкіл І ступеня у Зборівському районі — 23. У дванадцяти з них навчається менше десяти учнів. Тут, до речі, й найменший рівень охоплення дітей дошкільними закладами: у районі їх всього дев’ять. Важливе питання — якість освіти. Діти з сільської глибинки не завжди мають змогу вивчати іноземні мови, інформатику.
Директор департаменту освіти і науки облдержадміністрації Любомир Крупа визнає: оптимізувати чи, як він каже, раціоналізувати мережу доведеться. Якщо відкинути словесну еквілібристику, це означає скорочувати. Але робити це наскоком тут не збираються, адже закрити питання з підвезенням дітей найближчим часом навряд чи вдасться. Торік область не отримала жодного шкільного автобуса, більше десятка машин нині «служать» в армії. Потрібно ще як мінімум 80 автобусів, цього року кошти на їх придбання капітальними видатками не передбачені. Укладають договори про оренду транспортних засобів, домовляються про перевезення школярів рейсовими автобусами. Що стосується фінансування, то голова тепер болить в органів місцевого самоврядування. А в них можливості різні.
Наприклад, у бюджеті Монастириської районної ради передбачили кошти для підвезення учнів до базових шкіл. «Замість автобуса, який довелося віддати для потреб АТО, відремонтували інший, — каже голова Монастириської районної ради Володимир Данилюк. — Тож тепер маємо чотири автобуси і «газельку». Що стосується харчування учнів, то частину витрат покриємо з бюджету, частину докладуть батьки. Причому гарячими обідами і сніданками забезпечимо усіх школярів, з першого до одинадцятого класів. Більше коштів могли б виділити і на розвиток освіти, але у використанні освітніх субвенцій, на мою думку, є чимало неув’язок. Скажімо, нам доведеться фінансувати централізовану бухгалтерію освітніх закладів. У Тернополі кошти на це передбачені освітньою субвенцією, у районах — ні».
Вирішили питання з підвезенням школярів до кінця навчального року й у Збаразькому районі: як шкільними, так і рейсовими автобусами. Не відмовилися тут і від безплатних обідів для школярів молодших класів: у районному бюджеті передбачили для цього півтора мільйона гривень. А ось у самому Тернополі коштів для обідів не знайшли: тут безплатно харчуватимуть лише дітей-пільговиків — приблизно 400 та дітей учасників АТО.
— Щодо використання освітніх субвенцій, перекидання коштів виникає багато запитань. Нерозуміння відчувається на всіх рівнях, — визнає керівник освітньої галузі області. — Нам не вдалося відстояти сім мільйонів гривень на рівні обласного бюджету. Їх забрали на інші цілі. Обділеними залишилися коледжі та училища, позашкільні навчальні заклади. Скорочень не уникнути, в тому числі, в апараті департаменту. І все ж намагатимемося зберегти позашкільну освіту — за рахунок внутрішнього перекидання коштів, інших джерел фінансування.
Тут прагнуть не різати по живому. Де можливо, створюватимуть навчально-виховні комплекси. Такий процес в області вже розпочався. Тим більше, що й громади, й місцева влада в цьому зацікавлені. Подекуди ініціативу на себе беруть батьки. Любомир Левкович хотів би, щоби до збереження шкіл долучилася і церква. Приклад у цьому показав колись митрополит Андрей Шептицький. А якщо таки дійде до закриття шкіл, то варто зберегти хоча б приміщення, зробити їх осередком культурно-виховної роботи у селі. Й сім разів подумати, перш ніж відрізати.
Тернопільська область.
Фото автора.
Цитата
Любомир Крупа: «Наразі в області є 99 шкільних автобусів, шість орендують, укладено 125 договорів з перевізниками. Поки що так-сяк перевезення учнів забезпечуємо, але якщо доведеться ліквідовувати малокомплектні школи, то питання постане дуже гостро».
На уроці в Тетяни Турчин — двоє учнів.
