Між по­я­вою на світ і зник­нен­ням зі сві­ту є ще пе­ре­бу­ван­ня на сві­ті. А по­тім, на­чеб­то, на сві­ті ні­чо­го й не бу­ло...

Ос­кіль­ки вод­но­час іс­ну­ють на сві­ті ба­ра­ни й лю­ди (от як на­род і уряд), лю­ди ба­ра­нів го­ду­ють і на­пу­ва­ють, стри­жуть і на­віть від­прав­ля­ють на м'я­со.

Зви­чай­но, від­прав­ле­ний на м'я­со ба­ран не мо­же по­вер­ну­ти­ся, щоб ви­я­ви­ти обу­рен­ня й зро­би­ти за­я­ву, од­нак об­стри­же­ний ба­ран мо­же: як зро­би­ти од­не, так і ви­я­ви­ти ін­ше й на­віть ще не та­ке. Нап­рик­лад, як­що стри­жуть йо­го по­га­ни­ми но­жи­ця­ми -- ту­пи­ми та ще й кри­ви­ми.

Ба­ран Ов­но­вов­но­мов­но­мек, меш­ка­нець гір­ських па­со­вищ Ок­ра­ї­ни сон­ця, що за­хо­дить, був обу­ре­ний чер­го­вою йо­го стриж­кою йо­го ха­зя­ї­ном і то­му на­пи­сав і від­пра­вив за­я­ву на ад­ре­су Ок­ра­їн­но­го па­со­ви­ща із про­хан­ням зо­бов'я­за­ти ха­зя­ї­на біль­ше не стриг­ти по­га­ни­ми но­жи­ця­ми й так по­га­но, а прид­ба­ти доб­рі за­мість по­га­них. То­му що, як по­яс­ню­вав ба­ран своє про­хан­ня, да­ва­ти се­бе стриг­ти -- йо­го свя­тий обов'я­зок, а стриг­ти по­га­ни­ми но­жи­ця­ми -- без­бож­но й не­бо­го­у­год­но. То­му що під час стриж­ки по­га­ни­ми но­жи­ця­ми вов­на ви­яв­ля­єть­ся де пов­ніс­тю зрі­за­ною, де час­тко­во зрі­за­ною, а де й зов­сім не зрі­за­ною (!), то­му тіль­ки зна­чить­ся, що об­стри­же­ний він пов­ніс­тю, а ха­зя­ї­но­ві при цьо­му не до­да­єть­ся вов­ни біль­ше, ніж жмут! Ба­ран ува­жав се­бе більш ха­зяй­но­ви­тим, ніж ха­зя­їн, і праг­нув пос­та­ви­ти це йо­му на вид.

Го­лов­ний пас­тух Ок­ра­їн­но­го па­со­ви­ща, роз­гля­нув­ши за­я­ву-скар­гу із про­хан­ням і вба­ча­ю­чи упу­ще­ний свій ін­те­рес (він ску­по­ву­вав усю вов­ну в Ок­ра­ї­ні!), зо­бов'я­зав не тіль­ки ха­зя­ї­на ба­ра­на, а й усіх влас­ни­ків ба­ра­ня­чих отар ку­пи­ти в ньо­го но­ві но­жи­ці і стриг­ти ли­ше ни­ми.

Як ви­я­ви­ло­ся піс­ля стриж­ки, но­ві но­жи­ці бу­ли та­кі, що стриг­ли так, що жод­на во­ло­си­на не за­ли­ша­ла­ся не зрі­за­ною до са­мої шкі­ри у сво­їй ос­но­ві! Тож бу­ли це не так но­жи­ці, як, мож­на ска­за­ти, брит­ва!

Те­пер ба­ран був не на­по­ло­ви­ну го­лий, а пов­ніс­тю! То­му що вов­ни на ньо­му за­ли­ша­ло­ся на­віть мен­ше ті­єї, що бу­ла на шкі­рі йо­го ха­зя­ї­на!

Ба­ран зно­ву на­пи­сав за­я­ву в Ок­ра­їн­не па­со­ви­ще із про­хан­ням і скар­гою, що не та­кі но­жи­ці мав він на ува­зі, про­сив, тоб­то, і то­му про­сить по­вер­ну­ти ха­зя­ї­но­ві ста­рі но­жи­ці, щоб зро­би­ти їх, по мож­ли­вос­ті, гос­трі­ши­ми і пря­мі­ши­ми. Або не­хай за­ли­шать­ся хо­ча б та­ки­ми, які во­ни є.