Столичне метро перетворюється на дедалі більшу проблему

Не треба бути експертом, щоб дійти висновку: до таких ситуацій місто не готове абсолютно, а наземний громадський транспорт неспроможний «проковтнути» таку кількість «підземних» пасажирів (за добу метрополітен перевозить майже 1,5 млн. городян. — Авт.). Хоч маршрутки, автобуси, тролейбуси і заповнювалися миттєво людьми, як консервні банки сардинами, однак їх бракувало, і багатьом довелося долати шлях пішки.

І ще одна сумна прикмета київського громадського транспорту, в тому числі й підземного: у ньому відсутні кондиціонери, тож пасажири буквально задихалися від браку свіжого повітря. Але ще гірше довелося тим, чиї потяги зупинились у тунелях, адже вони вентилюються природнім шляхом — через решітки під час руху. А це вже запитання до керівників підземки: «Як можна було запускати пасажирів у потяги, чудово знаючи, що вони стоятимуть у тунелі — без доступу свіжого повітря?». Утім, ситуація, що утворилася 17 червня в київському метро, — хіба дивина? Підземка влаштовує киянам такі перевірки на витримку та міцність нервів мало не щомісяця.

Так, надзвичайні події у метрополітенах світу завжди були, є і, на жаль, будуть. Там теж трапляються суїциди, аварії і пожежі. Відмінність лиш у тім, як тамтешні громади, точніше — відповідальні за функціонування громадського транспорту — справляються з проблемою.

Справляються. Хоч і по-різному, але не так погано, щоб це дуже дратувало. Щоправда, залежить від того, з чим порівнювати. Наприклад, якщо порівняти мій київський досвід, коли пасажирів підземки просять вийти на поверхню і скористатися наземним транспортом, зі, скажімо, німецьким чи французьким, то я цей дискомфорт якось не дуже й відчула. Вийшла із підземки, і за кілька хвилин поїхала далі автобусом, що дублював маршрут метро. Оце і вся проблема. Щоправда, тамтешні пасажири, котрі вочевидь не потрапляли в таку само ситуацію у Києві, зазвичай бурчать, мовляв, завжди в цих метрополітенівців щось не так...

З’ясовується, не така вже й страшна проблема, як її малюють у нас: усього-на-всього, що зорганізувати дублюючі маршрути на випадок надзвичайних подій. До речі, щось схоже було в радянські часи, коли на лініях підземки курсувало достатньо наземного транспорту — трамваї, тролейбуси, автобуси, якими й користувалися у разі чого. Тобто транспортна інфраструктура будувалася з урахуванням непередбачуваних обставин. У «незалежній» країні тісно стало автівкам — знищили чимало трамвайних, тролейбусних та автобусних маршрутів. Але, на жаль, їх не замінили маршрутні таксі, яких до того ж бракує понад дві тисячі.

Я поцікавилася в Управлінні громадського транспорту КМДА, чому наземний транспорт не дублює маршрути підземного? З’ясовується, нормативами це не передбачено, але у разі непередбачуваних ситуацій є план дій трьох структур, які зобов’язані забезпечити перевезення пасажирів, а в транспортних парках мають бути напоготові чергові машини. Але, з одного боку, їх бракує, бо, щоб перевезти пасажирів одного вагона підземки, потрібно, наприклад, три спарених автобуси. З другого, — поки вони доїдуть до потрібного місця в умовах стану наших магістралей і перевантаженого транспортом міста, то пішки буде швидше. 

Складається враження, ніби тиснява, духота, стреси в громадському транспорті, а точніше, — свинство — і є наша сутність. Ми коли-небудь житимемо по-людськи? Тільки не треба нам навішувати локшину на вуха про відсутність коштів...

Утім, навіть в Україні хто хоче, той принаймні бодай намагається змінити ситуацію на краще, як, скажімо, в Полтаві, де реалізовується програма «Місто без околиць». Йдеться про те, щоб реформувати схему міського транспорту так, аби громадяни без перешкод могли дістатися будь-якої вулиці міста — навіть за умови, що десь щось не спрацьовує.

Тим часом хоч проблема київської підземки у всіх на виду та на слуху, але й чиновники вищого рангу, і політики всіх мастей чомусь не спускаються на станції, тобто до рівня мільйонів киян — пасажирів метрополітену. Чи насправді не усвідомлюють загрози, котра чатує на нас щодень, щохвилини?

І насамкінець. Голова КМДА Олександр Попов днями заявив, що в столиці запроваджують нову інтелектуальну систему управління транспортом, котра стане одним із пріоритетних напрямів роботи міської влади в найближчі... роки (!). Мовляв, буде вам, кияни, щастя.

Олександре Павловичу, чи це не та само система, в яку були убухані сотні тисяч бюджетних гривень, і котрою років п’ять тому нас обіцяв ощасливити ваш колега, незабутній Леонід Михайлович?