Живе у Тернополі дівчинка з дещо незвичним ім’ям — Марцеліна. Це не данина моді, коли батьки називають дітей екзотичними іменами, а глибока вдячність тій, завдяки котрій (так вони вважають) дитина з’явилася на світ.

У подружжя довго не було дітей. Що не робили, по яких лікарях не ходили, нічого не допомагало. Хтось порадив жінці поїхати до монастиря у село Язлівець, що поблизу міста Бучача на Тернопільщині. Вона так і зробила. Кілька тижнів жила при монастирі, молилася. Повернулася додому, а через якийсь час дізналася, що вагітна. Коли народилася дівчинка, батьки назвали її Марцелінкою — на честь засновниці монастиря Марцеліни Даровської (на знімку).

— У Тернополі вже десять діток, а в окрузі — до двадцяти, які з’явилися на світ після того, як їхні матері побували у нашому монастирі, — розповідає сестра-монахиня Тетяна. — Жінки мають змогу побути тут кілька днів чи тижнів, послухати духовні науки, помолитися... І Господь дарує їм радість материнства.

Хто ж вона, ця Марцеліна? Народилася 1827 року на Черкащині у шляхетській родині. Освіту здобула в Одесі. Своє покликання вбачала у монашому житті, але у родині не могли зрозуміти поривань дівчини. Коли помирав батько, то взяв з доньки слово, що вона вийде заміж. Марцеліна його дотримала. У шлюбі з Каролем Даровським народила двох діток, але щастя не зазнала: через три роки після вінчання помер чоловік, ще через рік — синок. Залишилася вона з маленькою донечкою Каролінкою. Щоб уберегти молоду жінку від розпуки, родина відправила її до Риму. Там разом з однодумцями Марцеліна заснувала громаду сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Але довго залишатися у Римі вона не могла, адже вдома її чекала Каролінка.

У вересні 1862-го Марцеліна Даровська приїхала до Язлівця, де при монастирі заснувала перший навчально-виховний заклад для дівчаток зі шляхетських родин з поглибленим вивченням релігії, культури, основ подружнього життя. Паралельно вона закладала початкові школи для сільських дітей Поділля. Навчали тут дітей різних віросповідань. Цього принципу і нині дотримуються у монастирі, коли організовують реколекції для мирян, а влітку — навчання і відпочинок для дітей. Ці початкові школи і громада стали взірцем і праобразом аналогічних закладів, які згодом з’явилися не лише в Україні, а й у Польщі, Білорусі.

З нагоди 50-річчя діяльності громади відомий польський письменник Генрік Сенкевич написав його засновниці: «Слава твоїй розумній праці, заслугам і доброті». Марцеліна відповіла: «Не зважаю на плоди нашої праці, бо вони нам не належать. Якщо вони є, то це власність Бога та цього дорогого мені пошматованого краю». На вічний спочинок мати Марцеліна відійшла у січні 1911 року. 

Після війни монастир і школу, які розміщувалися у палаці польської королівської родини Понятовських, викупленому Марцеліною і благодійниками, перетворили на обласний пульмонологічний санаторій. Він і досі діє тут в одному крилі. В другому — монастир. Живуть тут лише вісім монахинь. Але вони, за прикладом засновниці, проводять велику просвітницьку роботу. Тут діє музей М. Даровської, капличка, у якій можна помолитися, залишити записки-прохання до блаженної матері Марцеліни (1996 року в Римі Папа Іоанн Павло ІІ визнав її блаженною!). 

Тернопільська область.

Фото автора.