Київрада1994 року ухвалила перелік 15 природних територій і об’єктів як заповідні. Та лише шість із них одержали статус природно-заповідного фонду. Серед не визнаних такими, — зокрема, й Гідропарк, розташований на Долобецькому та Венеціанському островах. Але 2004-го Київрада прийняла рішення про те, що вони є частиною регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови».
Відтоді ця територія — разом з Гідропарком — заповідник місцевого значення. Такий статус захищає її від: приватизації, забудови, спотворення берегів Дніпра, заток і водойм, знищення зелених насаджень, забороняє будь-яку господарську діяльність.
Проте насправді Гідропарк хоч і заповідник, але й не... заповідник. Адже депутати Київради, визнавши його таким, «забули» окреслити межі територій. Що дає змогу негідникам усіх мастей цим користуватися. Вони й роблять це, будь-якою ціною облаштовуючи власні «хатинки» у заповідній зоні.
Недавно в Україні створена Дніпровська екологічна прокуратура, покликана захищати Дніпро та його прибережні території, що її співробітники й намагаються робити. Я розмовляла з деякими прокурорами на ці теми, зокрема, щодо знищення Гідропарку. На жаль, не можу посилатися на конкретних осіб, оскільки не одержала їх дозволу скористатися ... диктофоном.
Але коротко викладу суть, чому вони не застосовують відповідне природоохоронне законодавство: Гідропарк досі не затверджено природно-заповідним об’єктом. Крім того, закон дозволяє забудовникам спорудити будівлю, а вже після легалізувати її. Тому вони й нехтують приписи прокуратури, а немало випадків, коли власники взагалі ... не пускають її співробітників на об’єкти, мовляв, приватна власність!
З другого боку, чимало забудовників мають дозвільні документи на розміщення в Гідропарку об’єктів, що не дає змоги їх демонтувати чи притягнути власників до відповідальності. Тож і діє Дніпровська екологічна прокуратура у межах повноважень, яких не завжди достатньо для вжиття адекватних заходів відповідно до законодавства. Мовляв, ми ж не бандити, щоб чинити по-бандитськи. Ох...
Тим часом Земельний кодекс України зокрема гласить: «Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків площею менш як 3 га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м. При крутизні схилів більше трьох градусів (як у разі з «Баккарою». — Авт.) — мінімальна ширина прибережної смуги подвоюється».
Можна й далі цитувати Земельний кодекс (те саме й у Водному), який до того ж узагалі забороняє будівництво будь-яких споруд на таких територіях, як Гідропарк. То які ще закони потрібні Дніпровській екологічній прокуратурі, щоб прогнати нахрапистих забудовників з Гідропарку?
За радянської доби скривджені громадяни у пошуках справедливості бігли до прокурора, вважаючи, що ось він уже й установить справедливість. Щоправда, коли й прокурор був не в змозі допомогти, то залишалася ще газета — як істина в останній інстанції. Куди тепер бігти в разі, коли дужі молодики не пускають прокурора на об’єкт? З другого боку, а хіба такою неспроможністю прокурори не дискредитують саму владу?
І насамкінець. Відповідь Київського міжрайонного екологічного прокурора на запит редакції закінчується так (стилістику та орфографію зберігаємо): «Прийняті у ході розгляду вашого звернення рішення ви маєте право оскаржити вищестоящому прокурору чи до суду».
Побіжимо до «вищестоящого»? Бу-га-га, як сміються учасники форумів в Інтернеті. А коли серйозно, то про що це ми?
vpysanska@golos.com.ua
