Учора в Бортничах під Києвом в черговий раз ліквідовували аварію
Нештатна ситуація сталася на одному з трьох мулових полів БСА. У результаті інтенсивного танення великої маси снігу та високого підняття ґрунтових вод відбулося обводнення дамби, яке призвело до її прориву в районі перепускного колодязя. Внаслідок цього тала вода почала надходити в приймальний резервуар насосної станції. Встановлений в станції насос відкачував воду, але через великий приток води насос не впорався. Приймальний резервуар переповнився і частина води вилилася на прилеглу до мулового поля територію. На ліквідацію аварії було кинуто 250 військових і понад три сотні бійців служби з надзвичайних ситуацій.
Як заявив згодом голова КМДА Олександр Попов, територія, на якій сталася аварія, не задіяна у технологічному процесі станції і не впливає на її роботу, а мешканцям прилеглих територій нічого не загрожує. Проте проблема Бортницької станції аерації — підприємства, до якого стікають всі нечистоти столиці, вже давно стала притчею во язицех. Періодично на ній трапляються позаштатні ситуації. Діри латають і на цьому все закінчується.
Проте такими напівзаходами ситуацію на Бортницькій станції аерації не розв’язати. І без обіцяної реконструкції, яка давно назріла і яку щоразу, відвідуючи станцію, обіцяють чиновники, просто не обійтися. Тим часом чиновники їдуть, а мешканці навколишніх масивів продовжують нюхати сморід. Адже майже 1 млн. кубометрів нечистот, які Київ щодоби скидає сюди, роблять повітря поблизу станції дуже специфічним і неприємним. Утім, як стверджують фахівці, ситуація так довго тривати не зможе і в один прекрасний момент наступить розв’язка з її найгіршими наслідками.
Трохи історії
Бортницька станція аерації — єдині очисні споруди каналізаційних стічних вод міста Києва та прилеглих до столиці міст і селищ. Станція складається з трьох черг очистки стічних вод. Наразі, за словами радника голови правління «Київводоканалу» Вікторії Яковлєвої, фактично функціонують два блоки.
Проектна потужність станції — 1,8 млн. куб. м стічних вод на добу (кожної з трьох черг — 600 тис. куб. м на добу). Фактично в останні роки щодоби очищається 0,8 — 1,0 млн. куб. м стічних вод. Такі обсяги стоків наразі є максимально можливими, при яких забезпечується їх очистка до більш-менш нормативних показників. На БСА використовують класичну схему обробки стічних вод, яку розроблено та запроектовано ще у 50—60-х роках минулого століття, і відтоді вона не зазнала жодних істотних змін. Очевидно, що станом на сьогодні ми маємо зовсім інші стоки. Насамперед у них з’явилася велика кількість хімічних речовин, що на момент проектування станції взагалі не були відомі людству. Також у зв’язку з тривалим, майже півстолітнім терміном експлуатації основних споруд і обладнання в умовах агресивного середовища відбувається руйнування залізобетонних та металевих конструкцій технологічних споруд. Через значну зношеність виходить із ладу насосне та повітродувне обладнання, а від корозійних процесів руйнуються трубопроводи.
Ще одну не менш нагальну проблему становлять так звані мулові поля, адже весь осад, що утворюється після переробки стоків, у нас не переробляють, як це роблять усі цивілізовані країни, а просто складують у так званих резервуарах-відстійниках.
Для довідки. Біля «Бортничів» затримується майже 10 тонн сміття та три тисячі тонн сирого осаду щодоби. В Європі осад спалюють. Проте спочатку його потрібно обезводити до вологості 75 відсотків, тоді досушити до 50 відсотків, і вже потім переробляти на заводі. У Києві така ланка переробки відходів відсутня. Осад та надлишковий активний мул відправляють на мулові поля, площа яких сягає 270 га.
Така схема є морально застарілою, а повна відсутність ефективних технологій утилізації осадів уже призвела до перевантаження існуючих мулових полів. Якщо в радянські часи осад вивозили на поля і він слугував як добриво, то тепер, оскільки за останні 10 років вміст у ньому фосфатів збільшився втричі, це вже буде не добриво, а отрута. Тож тепер він просто накопичується. До речі, ці мулові поля було відведено після вибуху на ЧАЕС і неважко здогадатися, що саме в них осіли й радіонукліди та важкі метали, які тоді масово були у повітрі й воді. Однак, якщо подивитися на це раціональним оком, то там фактично уся таблиця Менделєєва, і запросивши розумних людей та застосувавши гарні технології, всі ці метали й хімічні елементи можна було б добувати і мати прибутки. Ми ж зволікаємо, а тим часом тут дедалі частіше утворюються пориви. Як зазначив на прес-конференції голова постійної комісії з питань екологічної політики Київради Денис Москаль, таких поривів було вже 18. Їх намагаються «латати» з допомогою намиву піску, укріплення стінок, щоразу нарощуючи дамби. Але це лише тимчасові заходи. Та чи довго ще це може рятувати ситуацію, невідомо, грім може вдарити неочікувано.
Зволікати немає коли реконструювати
Одне слово, всі блоки станції, як і допоміжні її споруди та мулові поля потребують докорінної реконструкції та переоснащення, а окремі об’єкти — нового будівництва. Утім, через брак фінансування це стає вже якоюсь недосяжною перспективою.
Якщо хтось пам’ятає, 2008 року в КМДА заявляли, що розроблено проект реконструкції Бортницької станції аерації, орієнтовна вартість якого становила тоді 420 млн. євро. Проте, як зазначила «Голосу України» радник голови правління ПАТ «АК «Київводоканал» Вікторія Яковлєва, цей план не пройшов експертизу. А 2010-го, коли знову заговорили про реконструкцію, вирішили, що повертатися до старого проекту недоцільно, оскільки він нібито уже застарів. На сьогодні, за словами київських чиновників, розроблено новий проект реконструкції, і проходитиме вона в два етапи. Знову ж таки зі слів чиновників, новий проект передбачає впровадження передових технологій для якісної очистки стічних вод, а також оптимальну схему реконструкції та нового будівництва, яка дозволить єдиним очисним спорудам Києва безперебійно обробляти стічні води столиці під час ремонтних робіт.
Нагадаємо також, що у далекому 2004 році було започатковано україно-датський проект, який передбачав дефосфорацію та денітрифікацію стоків (очищення стічних вод від фосфатів та нітратів). Українська сторона мала збудувати аеротенки, тобто ємності, в яких мали помістити обладнання для очищення водовідведення. Останнє якраз і зобов’язалися надати датчани. Зарубіжні партнери своє зобов’язання виконали. Проте недофінансування проекту не дозволило українській стороні виконати свої зобов’язання в частині будівництва і запуску аеротенків в експлуатацію. З чотирьох аеротенків по двох закінчені будівельні роботи, але не проведене налагодження обладнання, на що потрібні кошти. Інші два аеротенки не побудовані до кінця в зв’язку з відсутністю фінансування проекту. Тим часом дороге імпортне обладнання десь на складах припадає пилом, а можливо, й уже встигло поіржавіти.
Одне слово, лише розпорядженнями і розробками проектів не обійтися. Задавнену проблему слід розв’язувати в комплексі й негайно. А для цього потрібне належне фінансування. Його ж, звісно, місцевий бюджет не здолає. Тут має сказати своє вагоме слово держава. Могли б підключити й інвесторів. Свого часу станцією цікавилися японці, але віз чомусь і нині там. Тим часом громадським організаціям, як на мене, теж варто було взяти ситуацію під контроль. Інакше в недалекому майбутньому нас чекатимуть набагато більші проблеми.
І наостанок. Усі великі міста світу мають кілька станцій аерації. Приміром, у сусідній Москві каналізаційні води знезаражують аж три об’єкти. У такому разі, якщо на одному виникає позаштатна ситуація, функції одразу перебирають на себе інші, і місто не відчуває жодного дискомфорту. У нас навіть у новому Генплані столиці, який обіцяють незабаром ухвалити, про будівництво нової станції не йдеться. Таке враження, що київських очільників не цікавлять перспективи. То що чекає на киян, якщо раптом зупиниться Бортницька станція аерації, можна лише уявити.
ФАКТ
На сьогодні якість очищеної води має перевірятися за 16 показниками, що передбачені нормативами. Станція ж, перший блок якої збудували ще в 1965 році, другий — 1975-го, а третій — 1985 року, розрахована на очищення лише за трьома показниками.
