Чи річ нині в тім, на яких місцях стоять «доданки»?

Погано, звичайно, що цьогорічний сніг спричинив киянам силу-силенну незручностей. Але позитив у тому, що «небувалі» (!) опади нарешті-таки привернули увагу громадськості та уряду до проблем столиці.

Вони накопичувались упродовж кількох останніх десятиліть. Але якщо про них і говорили, то лише тоді, коли вкотре кандидатам на начальницьке крісло потрібно було привабити виборців обіцянками «поліпшити, усунути, добитися». Про які, втім, переможці забували відразу після виборів. Тепер ось усупереч тому, що київські комунальні проблеми присипало кількаметровими кучугурами, вони «спливли» у всій своїй непривабливості, потреби невідворотного розв’язання, на що, як завжди, а нині — ще більше, ніж завжди, бракує коштів.

Хто тепер тільки не лає київську владу! Про городян, котрі сповна відчули наслідки стихії на собі, годі й казати. Особливо гніваються опозиційні сили. Вони з усіх теле- і радіоефірів викривають недоліки та перелічують, що в місті «не так» і «не туди»: застаріле обладнання каналізаційно-насосних станцій, які й зі звичайним дощем не справляються, про запаси небезпечних речовин на підприємствах, від яких загроза вибуху при підтопленні, «діри» в греблях Бортницької станції аерації і т. д., і т. п. Та вимагають відставки столичного градоначальника з командою, які виявилися неспроможними «передбачити, організувати, забезпечити, усунути, вплинути». Що було б цілком справедливо в разі, коли б опозиція у Києві з’явилася... учора та ще й прибула з іншої планети.

Та чи не найбільше ці політики переймаються «бідними» киянами, які нічого не можуть удіяти, бо їх позбавили права обирати (вибори-таки на носі!). А відтак, і позбавлені змоги реалізувати своє право впливати на процеси. Начебто вони й мають рацію, якби не одне «але»: столичні проблеми походять ще з часів, коли кияни обирали й мали можливість «впливати», а чимало нинішніх опозиціонерів були біля «керма» — на тій чи іншій керівній посаді! То саме час і в них запитати, чому наше міське господарство виявилося геть не готовим до хоч трохи серйозних викликів?

Постійні читачі рубрики «Тема» вочевидь не можуть запідозрити її автора у любові до міської влади, як, утім, і до будь-якої іншої. Але чи можна поважати й тих, хто, вимагаючи її відставки, намагається переконати киян, що от вони, наступники, зроблять усе краще? При цьому, крім критики, нічого істотного не пропонуючи. Принаймні бодай нашвидкуруч склепаної програми, щоб можна було побачити напрямки, куди маємо рухатись. А інакше... Хіба від перестановки місць «доданків» сума зміниться?

Скажете, часу для цього було мало? Згодна. Але ж дискусії про вибори в Києві точаться теж не від учора. Невже досі за душею в опозиціонерів — пустеля? Так, київська влада продемонструвала свою неспроможність впоратися з проблемою. Але заради справедливості: чи могла — за умов, у яких місто перебуває не один рік? Інша річ, що замість говорити правду, столичні начальники постійно навішують городянам локшину на вуха про те, що вони спроможні управляти містом...

Але ж бо опозиція, розповідаючи про те, яка ця влада поганська (начебто ми цього самі не знаємо!), стала лише спостерігачем стихійного лиха. Замість того щоб продемонструвати власне вміння впоратися із ситуацією. Скажімо, зорганізувати городян — допомогти їм самим собі — дати в руки лопати, цей, на жаль, найголовніший у Києві «механізм» для очищення його від снігу. Та вивести не на мітинг, а на добровільну роботу. До речі, дивно, що й влада до цього чомусь не додумалася. А то в багатьох районах кияни й досі очікують, поки Президент чи голова КМДА прокопають у снігу доріжки до їхніх під’їздів.

До речі, опозиція — теж влада, особливо у випадках, як цього разу. Чи опозиційні політики насправді вважають, як заявив мені якось один з молодих претендентів на посаду градоначальника: «Не справа міського голови брати в руки лопату»? А ми, кияни, саме для цього його обираємо...