Це село пам’ятає малого Тараса. Пішки прибігав хлопчик-сирота з Керелівки до улюбленої сестри Катерини Красицької у Зелену Діброву. Вже дорослим приїздив Тарас Шевченко до рідні, коли подорожував Україною.

Інтернет у Діброві

Зелена Діброва — одне з найменших сіл Городищенського району. Загальна площа — 1773 га, 315 дворів, 514 мешканців, із них пенсіонерів — 220, школярів — 16. Але село не доживає, а живе повноцінно. У бесідах із сільським головою Ігорем Щербаком щоразу дізнаєшся про приємні новини. То на всіх вулицях відновили зовнішнє освітлення, відремонтували дорогу, зробили капітальний ремонт Будинку культури. А то відкрили сільський «зелений» готель, провели в село бездротовий Інтернет, і тепер Зелена Діброва має у Всесвітній павутині свою сторінку.

Щойно з’явився в селі новий спортзал: гімнастичні бруси, перекладина, шведська стінка, тренажер для укріплення м’язів, бігова доріжка, повний боксерський набір, різні еспандери, диск для фітнесу, тенісний стіл.

Усі ці перетворення вдаються завдяки спільним зусиллям громади, депутатів сільради і органів влади району. 

А головна рушійна сила всіх починань — невичерпна енергія сільського голови. Ігорю Щербаку 42 роки. Він тутешній.  Працював у школі учителем трудового навчання і креслення, фізкультури. А з 2002 року очолює територіальну громаду рідного села. Голові вдалося налагодити стабільні партнерські відносини з сільськогосподарським підприємством «Відродження», яке з 2003 року орендує у Зеленій Діброві земельні паї, землі запасу та резерву.

— До приходу «Відродження» більшість земельних угідь заростало бур’янами, — пригадує Ігор Щербак. — Ми шукали орендарів, але побоювалися, що прийдуть лихварі, які виснажать землю і втечуть. На щастя, у село прийшли справжні господарі — наші сусіди з Шполянського району. За власні кошти вони виготовили державні акти на землю, видали їх усім жителям села. Для нас це була велика полегкість.

Усі зеленодібрівці без вагань віддали свої паї в оренду. Тепер земельні площі обробляються, на вирощуванні зернових працює сучасна техніка. Це додає оптимізму, каже Ігор Щербак. «Відродження» допомагає утримувати соціальну сферу, навчально-виховний комплекс, фельдшерсько-акушерський пункт, заклад культури. Орендарі акуратно сплачують податки і добре розраховуються з власниками земельних паїв. Та й генеральний директор сільгосппідприємства Юрій Ляшенко часто буває в селі, бере активну участь у житті громади. Нема такої проблеми, яку б він не взявся розв’язати. На День Перемоги працівники «Відродження» привітали ветеранів війни і праці, вручили подарунки. На день села допомагали організувати свято, разом варили для громади козацьку юшку і кашу...

Козацька закваска

Зеленодібрівці, як самі вони про себе кажуть, міцної закваски. Ще в травні 1964 року (!) таємні збори сільських парубків ухвалили створити у селі козацький кіш. Присягнули на вірність прадідівським звичаям біля 600-літнього велета-дуба. Ті перші ентузіасти, лицарі шаблі і козацької честі, й досі у строю.

— Усі ми змалку знали, що наше село козацьке, — каже незмінний кошовий отаман Іван Ясиновий. — Від діда-прадіда чули, що в Зеленій Діброві жила сестра Шевченка Катерина, і він часто у неї гостював. Тоді й вирішили ми, молоді хлопці, вшанувати нашого земляка неформально, а від душі, від серця.  22 травня 1964 року прийшли на могилу Катерини Красицької, принесли квіти, читали невмирущу Кобзареву поезію. Тоді народилася ідея створити кіш, бо почували себе козаками. Козаки ніколи не образять слабшого, не розпочнуть чвар та ворожнечі. Ці чесноти стали головними орієнтирами у нашому житті. Тепер цього вчимо й молодь. Беремо активну участь у всьому доброму, хорошому, що робиться у рідному селі. Проводимо суботники з благоустрою, допомогли будувати церкву, розвиваємо зелений туризм.

На День села козаки влаштовують яскраві історичні реконструкції. На конях і возах на поле стадіону виїздить двадцять запорожців! Перед очима вражених глядачів зав’язується битва між козаками і «яничарами». Виблискують шаблі, гучно стріляють гармати... До речі, гармати змайстрували із відрізка труби та коліс від воза. Стріляють холостими, але вуха закладає! На святі до козацького гурту приймають новачків. Кожен мусить пройти веселе випробування, наприклад, розтовкти лобом горіха. Якщо хтось думає, що це просто — нехай спробує! А потім козаки частують громаду смачною кашею за особливим рецептом. У них 120-літровий казан, куди всипають мішок пшона.

Козаки — в центрі всіх святкових заходів Городищини.

Відродження давніх традицій, пошук нових форм залучення людей до підприємництва стали поштовхом до розвитку у Зеленій Діброві зеленого туризму.

Сьогодні у козацькому селі — 12 агросадиб. Це — рекорд: найменше село району гостинно відкрите туристам з усього світу. Його координати привабливі — 25 кілометрів від географічного центру України. Тут уже із задоволенням гостювали туристи з Польщі, Німеччини, Литви, Казахстану, Росії. У Зеленій Діброві є цікавий досвід збереження історичної спадщини та розвитку зеленого туризму. Створено музей, розроблені цікаві екскурсії. Улітку можна сходити на риболовлю, покататися на човні, прогулятися на конях, зібрати лікарські трави. Взимку своя романтика. Можна з вітерцем покататися на санчатах, лижах, ковзанах і навіть сходити на полювання.

Зразок для наслідування — садиба зеленого туризму «У Щербаків», яку створила сім’я сільського голови. Ігор і Світлана все облаштували в стилі козацького хутора. Хата — в народному колориті: є піч, старовинні знаряддя праці та побуту, на стінах — вишиті рушники. Навіть є діючий ткацький верстат, на якому туристи самі вчаться ткати. Можна оглянути пасіку, скуштувати меду, навіть полежати на спеціальному лежаку на вуликах — це чудодійна оздоровча процедура. Чи поспати на возі із запашним сіном. З козацької 15-метрової вежі відкривається мальовнича панорама села. Можна купатися в ставках, де надзвичайно чиста джерельна вода. 

— У селі та околицях немає жодного промислового виробництва, — каже господиня Світлана Щербак. — Звісно, від цього недоотримує бюджет, але неймовірно виграє довкілля! Туристи цінують нашу мальовничу природу, чисте повітря, екологічно безпечні продукти. Розроблені цікаві екскурсії. Вранці людей будять голосисті півні, а засинають — під солов’їні співи. Зелений туризм дає селянам можливість проявити ініціативу, заробити якісь гроші, завести цікаві знайомства.

Часті гості в зеленодібрівців — родини з польського містечка Хоч Плешівського воєводства. Територіальні громади двох населених пунктів підписали угоди про співпрацю ще 2006 року. Відтоді обмінюються дружніми візитами. На літніх канікулах у Польщі гостювали діти із Зеленої Діброви, а в Зеленій Діброві радо приймали їхніх польських ровесників. 

— Я уже сім разів бував у Польщі, щоразу знаходимо нові можливості для поглиблення співпраці, — розповідає Ігор Щербак. — Нас дуже зацікавили альтернативні види енергетики, які зараз широко застосовуються у наших сусідів. Спілкувався з діловими людьми та науковцями, які виготовляють піролізні котли, монтують сонячні батареї та вітрові електростанції. Запрошував їх робити інвестиції в Городищину, створювати тут невеликі спільні підприємства. Адже майбутнє — за енергозбережними технологіями, тому важливо бути першими.

Ось це прагнення — бути першими, працювати на перспективу й допомагає сільському голові Зеленої Діброви та територіальній громаді бути на плаву, чи правильніше сказати, на коні.

Черкаська область.

Історична довідка

Перший документ, де згадано Зелену Діброву, — археологічна карта Київської губернії під редакцією Володимира Антоновича. Там зазначено, що в північній частині села 100 курганів. Люди тут жили ще з V cт. до н. е.   До 1830 року село належало поміщику Енгельгардту, в якого Тарас Шевченко служив козачком. Родом із Зеленої Діброви Феофан Лебединцев — засновник легендарного журналу «Київська старовина». 

Сільський голова Ігор Щербак також справжній козак.

Козаки Зеленої Діброви біля 600-літнього дуба.

Фото Володимира ЧОСА.