Сьогодні найголовніше в освіті — її демократизація, залучення до цього суспільства, батьків. Поки громада села чи міста не зрозуміє, що дитсадок чи спортшкола, гімназія чи ліцей — це її турбота, то нічого не змінити. А щоб модернізувати систему, необхідно зробити п’ять рішучих кроків.

Передусім потрібно переглянути роль центрального штабу, стратега в освітянському процесі. На мою думку, позаминулорічне об’єднання Міністерства освіти і науки із Міністерством сім’ї, молоді та спорту позитиву не дало. Утім, нещодавно Президент виправив помилку і утворив з МОНМС два міністерства...
Тепер, вважаю, слід і систему профтехосвіти реорганізувати в Агенцію з відтворення продуктивних сил, яка б спільно із роботодавцями, профспілками взяла на себе функцію підготовки, перепідготовки робітників, у т. ч. на виробництві, скоординувала б діяльність не тільки 940 державних, а ще й двох тисяч приватних ПТНЗ та Центрів зайнятості. А сьогодні ця галузь ледь скніє, в більшості обласних управлінь освіти навіть немає заступника начальника чи відділу профтехосвіти...
Час надати університетам реальну автономію, що дасть змогу МОН зосередитись на змісті та методах навчання в дошкільних і позашкільних, середніх навчальних закладах. Життя вимагає створення потужних, повнокровних департаментів з цих напрямків.
Друге. Потребує радикальних змін система фінансування освітніх закладів. Джерелами фінансування сьогодні є здебільшого держбюджет та кошти батьків і студентів, а також незначною мірою бізнес. У вищій школі це співвідношення приблизно таке — 65:34:1. А, скажімо, в Євросоюзі в структурі бюджетів університетів 15—25 відсотків — це частка бізнесу. Тому треба негайно змінити Податковий кодекс, стимулювати бізнес до співпраці з ВНЗ, технікумами і ПТУ, дозволивши їм включати кошти на науково-технічну діяльність, підготовку кадрів у валові витрати.
Третє. Найвужчим місцем, на мій погляд, є недостатня увага до змісту освіти. Звідси і низька якість середньої освіти, перевантаження дітей тощо. На часі створення національного проекту «Ярослав Мудрий» щодо змісту освіти, нових стандартів, які б поєднали зусилля національної і педагогічної академій, освітян-практиків, громадських організацій. Оперативне інформування учнів і студентів про наукові відкриття, прогноз розвитку науки і технологій, аналіз якості освітніх програм світових лідерів освіти, відбір і подання цих матеріалів у доступній формі, зменшення фактологічного масиву, уникнення дублювання, застосування сучасних інформаційних технологій — ось основні завдання цього проекту.
Четверте. Потрібна, як повітря, сучасна індустрія технічних, інформаційних засобів навчання. Для цього слід створити Асоціацію виробників обладнання для навчальних закладів, поєднавши державний і приватний інтерес. Треба використати досвід наукового технопарку, що свого часу був створений парламентом. Не може бути в Україні школи без Інтернету та інтерактивних технологій.
П’яте. Треба корінно змінити ставлення до Вчителя, Викладача. Без підвищення зарплати, надання житла молоді не зрушити освітянського воза. Але й без диференціації оцінки діяльності педагогів, стимулювання успішних не обійтись. В зарплаті вчителя оплата за якісну роботу має бути не менше третини заробітку. І, нарешті, слід радикально змінити ставлення до здоров’я дітей, як, до речі, і вчителів. 
Прикро, що освіта і наука не стали пріоритетами нинішнього уряду. Суспільство чекає конкретних кроків від можновладців. Не робити їх — значить відстати від темпу життя.
Станіслав НІКОЛАЄНКО, голова Громадської ради освітян і науковців України, доктор педагогічних наук.