Маразм міцнішає...

Цей витвір — «обійми» цифр 1 і 2 кольорів шведського й українського прапорів, що символізує рік проведення футбольного чемпіонату в Україні, рахунок у матчі Україна — Швеція і водночас номер уболівальника — як дванадцятого гравця будь-якої команди.

Скульптура — результат конкурсу на кращий проект, підсумки якого підбито за участі керівників КМДА. Вони, керівники, вважають, що ця паркова «прикраса» буде... «нагадуванням про взаєморозуміння та дружні стосунки киян і шведських уболівальників під час Євро-2012».

Бу-га-га, як пишуть учасники форумів у Інтернеті! У киян і без нагадування міських начальників склався цілком конкретний образ шведських футбольних фанів — хлопців-варягів, які на очах перехожих радісно поливають столичні газони і клумби тим, на що перетворилося випите ними пиво. До речі, міській владі не треба було навіть витрачатися, оскільки на Пейзажній алеї уже встановлено пам’ятник такому пісяючому гостеві. Щоправда, «безадресний», але прикріпили б табличку, мовляв, не відомий це брюссельський Хлопчик Піс, а шведський уболівальник, і все було б зрозуміло.

Але я — як би не зовсім про поведінку шведських уболівальників, що мало чим відрізняються від їх побратимів в інших країнах. Хоча дуже сумнівно, що, приміром, шведи на пам’ять про таке колективне «мочилово» на своїх вулицях установили б пам’ятник фанам як знак приналежності до європейського співтовариства. А може, міська влада це зробила тому, що шведи на Євро-2012 поводились, як деякі «істинні українці»: запаскудили всі закутки? Гості поїхали, а такі ми залишилися — і не тільки в Києві, а й у кожному місті...

Швидше за все, шведи зрадіють появі такого, ще одного, не відомого досі свого образу. Може, посміємося разом з ними, мовляв, дурість — дріб’язкова, невинна дурість? Але якийсь він не смішний, цей гумор: прогинання й плазування  на череві перед європейцями незнищенне, навіть у такому ось геть очевидному випадку. Це все одно, що встановити пам’ятні таблички, де й у якому місці справили велику чи малу нужду інші іноземці...

Тим часом скульптуру на «честь» шведських фанів влада планує звести неподалік Поштової площі, де стояв пам’ятник героям-морякам Дніпровської флотилії. Його нещодавно демонтували, а повернути назад або знайти для нього інше місце в бюджеті, нібито, бракує коштів.

Але справа навіть не в грошах, витрачених на «нагадування», а в тому, хто вирішує, які пам’ятники і де повинні бути встановлені — великим українським спортсменам або уболівальникам, відомим діячам культури і літератури або політикам, що «швидко псуються»? У нас, киян, хтось запитав, чи хочемо ми увічнити аж ніяк не найкращий учинок наших гостей? І чому це залежить від смаків «верхніх» начальників, а не від думки городян і фахівців у сфері культури? А в цьому разі потрібно ще й замислитися, чи варто все місто перетворювати на Пейзажну алею, хоча котра й стала вже його визначною пам’яткою завдяки оригінальності оформлення?

І насамкінець: незабаром в Україні проходитиме європейський чемпіонат з баскетболу. Чи не означає це, що після нього з’явиться ще кілька пам’ятників — іспанським і литовським уболівальникам?