«Вірусні гепатити: сучасний стан захворюваності в Україні та шляхи подолання епідемії» — таку тему для обговорення виніс на круглий стіл підкомітет з питань законодавчого забезпечення протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, іншим соціально небезпечним захворюванням та з питань контролю за забезпеченням лікарськими засобами і медичними виробами, що закуповуються за державні кошти, Комітету з питань охорони здоров’я.

Кольори справді не мають жодного значення перед єдиною барвою —чорною, яка викошує електорат усіх партій з однаковою заповзятістю. «Поширеність вірусних гепатитів набула катастрофічних масштабів і є реальною загрозою для здоров’я нації», — такий спільний висновок запрошених на круглий стіл фахівців-інфекціоністів та представників громадських пацієнтських організацій. «В Україні швидкими темпами розвивається три епідемії, що є однією з головних причин вимирання нації. Щодня гепатити, туберкульоз та СНІД забирають життя 210 українців, і ця жахлива статистика лише зростає», — переконують медики, які чітко поділяють цифри на песимістичну реальність і оптимістичні звіти МОЗ. Власне, про цю різницю і йшлося під час дискусії на круглому столі.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, «без вживання невідкладних заходів у найближчі 10—20 років смертність від гепатиту С та його наслідків збільшиться удвічі-втричі та значно перевищить цей показник по ВІЛ-інфекції і СНІДу». Проте в Україні «невідкладні заходи» чомусь щороку відкладають у довгу шухляду: Державна програма з фінансування противірусної терапії, якою обнадіюють хворих на гепатити, так і залишається на рівні порожніх обіцянок, попри всі заклики «SOS» самих пацієнтів, лікарів та громадських організацій. Власне, навіть підкомітет — ініціатор круглого столу поки що позбавлений можливості «контролювати закупівлю за державні кошти» препаратів, призначених для лікування вірусних гепатитів. З однієї простої причини — такої закупівлі немає. Сприяти розв’язанню цієї проблеми — одне з найважливіших завдань членів підкомітету на цей рік, що задекларовано у відповідній резолюції. Як запевнила Тетяна Донець, «ми виборюватимемо гроші і потрібні законодавчі ініціативи».

«В Україні діє наказ Міністерства охорони здоров’я СРСР від 1989 року про профілактику, діагностику та лікування вірусних гепатитів, — повідомив присутній на заході представник Бюро ВООЗ Юрій Кобища. — Ми рухаємося в Євросоюз, змінюється законодавча база, але вже 22 роки незалежності держави наші фахівці керуються наказом неіснуючого МОЗ СРСР, у якому навіть немає згадки про гепатити С, D і т. д. Це абсолютний нонсенс». Фахівці також наголосили, що без термінового розв’язання проблеми лікування хворих з цими страшними діагнозами просто цинічно заявляти, що держава піклується про здоров’я нації і навіть продукує з цього приводу якісь «мертві» програми.

До речі, цинізм проявляється не лише у порожніх обіцянках, а й у цілком конкретних кроках. Майже паралельно з проведенням круглого столу колектив клініки Інституту епідеміології та інфекційних захворювань імені Громашевського, який якраз і займається питаннями, котрі взяли під опіку в парламентському профільному комітеті, знову одержав команду на виселення (про попередні спроби «Голос України» неодноразово інформував своїх читачів). Щоправда, цього разу в АМН, якій підпорядковується інститут, проявили обачність. Офіційного наказу про термінове прощання з рідними стінами, який можна було б оскаржити у судовому порядку, немає. Просто до персоналу доведено графік виселення відділень. І знову, по суті, в нікуди. Зокрема, відділенню вірусних гепатитів загрожує «розквартирування» за принципом: аби кудись вибралися. Як гірко жартують стаціонарні хворі, тепер ми «лежатимемо у Протасовому Яру. У прямому значенні цього картографічного терміну...». Вказівку вибиратися в непідготовлене приміщення, до того ж уже зайняте іншим медзакладом на вулиці Галицькій, — тобто терміново пакувати речі й апаратуру та виписати пацієнтів і не приймати нових — одержали і у відділеннях нейроінфекції й інтенсивної терапії та детоксикації. Можливо, головний медичний академік Андрій Сердюк як гігієніст за освітою не дуже добре розбирається, що таке інтенсивна терапія. Але фахівцям та їхнім пацієнтам від цього не легше. Уявити, що хворим, які потребують, по суті, реанімаційних заходів, відмовляють у госпіталізації, — це не просто цинізм, а злочин, який «регламентує» не папірець з утопічним графіком, а Кримінальний кодекс.

Мабуть, саме для цього далекого від медицини процесу аврально провели кадрову перестановку і в інституті, і в клініці. Замість незгідних з абсурдною ідеєю керівників попризначали слухняних кураторів «примусового» виконання графіків, котрі як аргумент використовують погрози і залякування тих, хто опирається незаконним діям.

Чим пояснюється потреба у знищенні унікальної клініки з її науковою базою, в АМН не розсекречують. Настоятель Києво-Печерської лаври також відхрещується від авторства «негайного виселення» і згоден чекати на цивілізоване розв’язання проблеми — закінчення обіцяного будівництва сучасного приміщення для клініки. Хоча, в принципі, і персонал, і його пацієнти з грізними діагнозами взагалі мають право поділяти сусідство з церквою без усіляких додаткових умов: приміщення належить інституту на законних підставах. Бути господарем чи квартирантом — така сама різниця, як між турботою про здоров’я українців і мовчазним спогляданням їх вимирання.

Довідково

Підкомітет з такою назвою, що відображає одну з «найгарячіших» проблем суспільства, у структурі парламенту створено вперше. Ідея його організації належить голові профільного комітету Тетяні Бахтеєвій. Члени підкомітету — представники різних фракцій Верховної Ради. Втім, як стверджує його голова народний депутат Тетяна Донець, «уточнювати «колір» представників політичних сил однозначно не варто, оскільки боротьба за здоров’я українців має бути поза політикою».