Уже понад 60 років село Великий Луг на Житомирщині береже пам’ять про односельця Юхима Бенедисюка, який пожертвував життям заради порятунку села і його жителів.
...У липні 1941 року до Великого Луга увійшли німці. 26 липня на загальних зборах села громада вибрала старостою Юхима Бенедисюка, доброго господаря і служителя церкви євангельських християн-баптистів. Він на зборах заявив, що нова влада нарешті розв’язала йому язик і він тепер може як віруючий вільно говорити, проповідувати Євангеліє. Саме ці слова, вважали люди, коштували йому життя. В іншому його вини вони не бачили.
За сприяння управління СБУ в Житомирській області мені надали карну справу. Читаючи її, переконуєшся: Бенедисюка звинувачено в зраді Батьківщини безпідставно.
У 1992 році за клопотанням дочки Бенедисюка Кравчук (Бенедисюк) Єлизавети Юхимівни засіданням президії Житомирського обласного суду 10 квітня було переглянуто вирок військового трибуналу від 18 лютого 1944 року.
Обласний суд пішов слідами військового трибуналу. Під час розгляду справи не заслухали свідчень людей, які тоді були живі. В рішенні перекручені прізвища, навіть записані вигадані особи. Такий же приблизний підхід і до звинувачення страченого.
Фактично справа розглядалася без дослідження повних і правдивих свідчень — і в 1944, і в 1992 роках. Кримінальна справа має політичний підтекст — Юхима Бенедисюка судили «за націоналістичну діяльність у роки німецької окупації».
Засіданням військового трибуналу 60-ї армії у 1944 р. і президії облсуду 1992 р. зазначено: підстава для звинуваченні Ю. Т. Бенедисюка в тому, що, залишившись на окупованій території в с. Великий Луг з липня 1941 р., він працював старостою цього села і нібито активно допомагав німецький владі. Вилучив у людей близько 100 голів рогатої худоби, 20 свиней, 160 центнерів зерна і передав усе це німцям. А ще відправив на примусові роботи в Німеччину 22 жителів села і 5 комуністів видав німецькій поліції, мав зв’язок із керівниками ОУН і надавав їм активну допомогу у вербуванні молоді до бандерівського загону Черниша.
Бенедисюк 14 січня 1944 р., в день арешту, на допиті сказав: «Я був невдоволений радянською владою ще в період колективізації... вважав, що кращий спосіб ведення господарства — приватна власність. За період 1939—1940-х років я часто обкладався підвищеним податком за те, що займався приватним ремеслом — столярував. Усе це спонукало мене стати на шлях боротьби проти радянської влади».
Отже, головна провина — зв’язки з ОУН та загоном Черниша. Саме з цього приводу слідчим відділу контррозвідки НКО «Смерш» Бондаренком у січні 1944 року було опитано 6 чоловік і сформовано кримінальну справу Ю. Бенедисюка. Але в справі зафіксовано лише, що Юхим Бенедисюк агітував за ОУН і розповсюджував листівки «відповідного змісту». А протоколи допитів свідків 13, 17, 18 січня 1944 р. показують: так, староста співчував ОУНівцям, але нікого не завербував, і з жителів села в бандерівцях ніхто не служив.
Притому для німецької окупаційної влади були ворогами і комуністи, і націоналісти. За останніми з жовтня 1941 року почала полювати довбиська районна поліція. Тож за симпатії до них Бенедисюк мусив ризикувати життям.
Так, Юхим Бенедисюк на слідстві визнав себе винним. Проте розслідування неповне, і вирок необґрунтований. В основу звинувачення покладено його ідеологічні погляди.
Питання про видачу ним 5 комуністів, відправлення на примусові роботи до Німеччини людей, виконання продпоставок викладені у справі Бенедисюка лише кількома словами.
За цими трьома звинуваченнями до справи заарештованого не долучено жодного документа чи показання ні в 1944, ні в 1992 роках. Не взято до уваги і свідчення комуністів, які жили в селі, а після визволення обіймали керівні посади в колгоспах району.
При дачі свідчень Ю. Бенедисюком зафіксовано, що за його вказівкою секретар сільуправи підготував для німців (для арешту) список комуністів, і староста той список підписав — на 5 душ. Але, як свідчать архівні документи і персональні справи комуністів 1945—1948 років, було заарештовано лише 2 із 5 комуністів, що жили в селі, та одного активіста.
До війни на обліку в парторганізації с. Великий Луг перебували: Берчук Олександр Степанович (бригадир), Люшненко Андрій Назарович (рахівник), Люшненко Іван Зінькович (голова сільради), Бенедисюк Іван Панасович, Петрук Іван Кіндратович (шофер), Чухно Параска Григорівна (голова колгоспу), Гордійчук Юхим Григорович (заступник голови колгоспу), Люшненко Ольга Зосимівна (доглядач худоби). В 1948 р. І. К. Петрук засвідчив, що п’ять перших комуністів із цього списку перебували на окупованій німцями території.
У постанові Житомирського облсуду від 10.04.1992 р. вказано прізвища п’яти комуністів. При тім А. Н. Люшненка вдруге записано як А. Н. Люшненко. Це, напевно, І. З. Люшненко. А особи на прізвище А. Бугайчук у селі тоді не було. Його сплутано з О. С. Берчуком.
У постанові облсуду серед «виданих старостою комуністів» записано також Чорного Івана Прокоповича і Наумчука Якова Корнійовича. Проте, як видно зі сказаного комуністом І. К. Петруком, вони не були у ВКП(б). А сестри Надія (1927 р. н.), Катерина (1928 р. н.), Ольга (1931 р. н.) Наумчуки свідчать, що їхній батько Я. К. Наумчук ніколи не був комуністом, у роки окупації не переслідувався і не був під арештом.
То чому не було заарештовано всіх п’ятьох, і чи прагнув цього староста? На це питання відповідь дає комуніст Люшненко Іван Зінькович (в кримінальній справі —«виданий поліції»): саме староста села Юхим Бенедисюк запобіг арешту його поліцією!
Із пізніших пояснень комуніста Люшненка Андрія Назаровича партійним органам випливає, що він, як і всі комуністи, в роки окупації жив у селі легально. В 1942 році його як комуніста було заарештовано, а через 14 днів відпущено за порукою односельців, які підписали листа про те, що він не член партії. За нього також поручився староста села.
Комуніст Берчук Олександр Степанович теж був визволений із тюрми. Це стверджує дочка Берчука Ольга Олександрівна Бондар, 1926 р. н., жителька села Великий Луг, яка свідчить: коли прибули в село поліцаї й не змогли знайти Берчука, то забрали його жінку і хотіли змусити її зізнатися, де перебуває чоловік, але цього не дозволив староста села Юхим Бенедисюк. Берчук до поліції прибув сам. Його відправили в тюрму смт Довбиш, а потім до Новограда-Волинського, звідки відпустили завдяки зверненням односельців.
У поясненнях комуністів І. П. Бенедисюка, І. К. Петрука також відсутні звинувачення старости Бенедисюка в арештах вищезгаданих комуністів. Більше того: всі ті комуністи, як свідчать документи, знову стали до роботи в колгоспі і жили в селі при німцях легально.
Чому ж цей факт став для слідства другорядним?
Очевидно, для слідчого «Смершу» це питання призвело б до затягування, а то і «зворотного ходу» справи. Адже комуністи були звільнені за сприяння старости села Ю. Бенедисюка!
У період окупації проводилися арешти жителів села. За доносом були заарештовані В. Б. Герзун, Д. С. Люшненко. Цей факт підтвердила Чорна Ганна Данилівна, 1912 р. н., жителька села Великий Луг. Син Д. С. Люшненка Дмитро Данилович Люшненко, 1945 р. н., житель с. Великий Луг, із розповіді своєї матері, стверджує, що їх було врятовано від смерті завдяки сприянню старости села та одного з поліцаїв. Було зібрано понад 100 підписів жителів села до районної поліції із проханням помилувати заарештованих.
На обраного громадою села сільського старосту німецька влада поклала складні завдання. Одним із них було забезпечення роботи громадського господарства (колишнього колгоспу).
На початок 1942 року Великолугівська сільська управа отримала завдання здачі сільгосппродуктів та відправки робочої сили до Німеччини.
Селяни змушені були здавати німцям і з громадського, і з власного господарства продукти. З власного — переважно молоко. Не встановлено жодного факту, щоб із двору було насильно забрано якусь живність чи корову, і сім’я залишилася без молока. У справі Ю. Бенедисюка нема свідчень жителів села про те, що конфіскували худобу чи іншу живність. При тому очевидець подій Ольга Іванівна Бузько, 1922 р. н., засвідчує, що коли в матері-вдови корова стала непридатною, то Ю. Бенедисюк видав їй тільну. Так само вчинив Ю. Бенедисюк і у випадку з П. Н. Наумовичем.
Для примусових продпоставок староста села не застосовував грабіжницьких методів. Зерно (160 ц) здавалося окупаційній владі не від населення, як сказано в постанові облсуду 1992 р., а з колгоспних полів. Збіжжя 1943 р. при відступі окупантів було збережено і в січні-лютому 1944 р. обмолочено, а 227 ц передано у фонд Червоної Армії.
Як зазначено в кримінальній справі, Ю. Бенедисюк зібрав у населення для бандерівців 400 штук яєць, 35 кг меду. Можливо, таке він робив і для партизанів. Інакше вони б його самі покарали — адже райцентр Довбиш і Великий Луг з 6 листопада 1943 р. до приходу Червоної Армії були під управлінням партизанського з’єднання Маликова. Ці два місяці Юхим Бенедисюк жив у селі легально, бо не відчував за собою провини. Чомусь слідство не вважало за потрібне взяти свідчення партизанів села О. Ф. Люшненка, І. К. Петрука, І. П. Бенедисюка та інших щодо зв’язку Ю. Бенедисюка з народними месниками.
Є свідчення бригадира громадського господарства (колгоспу), що був підлеглий старості
Ю. Бенедисюку. Там сказано, що цей бригадир, Бондар Павло, передавав партизанам борошно, масло з громадської комори тощо. Про допомогу партизанам від громадського господарства є свідчення партизанів Д. П. Бенедисюка,
О. Ф. Люшненка, І. К. Петрука, І. П. Бенедисюка. Допомога партизанам не надавалася без відома Юхима Бенедисюка.
І ще: його син Павло був партизаном, загинув 1 січня 1944 року. Але це до справи не долучено.
А як щодо причетності старости до відправки людей на роботу до Німеччини? В 1942 р., за свідченням жителів села, поліцією районної управи робилися облави на «остарбайтерів». Юхим Бенедисюк участі в тих облавах не брав. Проте горе батьків, діти яких були забрані на каторгу, Бенедисюк прийняв і на себе: відправив до Німеччини свою 18-річну дочку Марію.
Декому з селян вдалося втекти вже з дороги на каторгу: Наумовичу Івану Панасовичу, Люшненку Олександру Івановичу та іншим. Цих утікачів Ю. Бенедисюк не видав поліції. А відповідно до вимог окупантів, мав би заарештувати сім’ю, конфіскувати майно. Не видав він і І. К. Петрука, який вісім разів тікав при відправці до Німеччини і до того ж був комуністом.
Лідія Григорівна Молюк, 1925 р. н., стверджує, що саме завдяки Ю. Бенедисюку було врятовано від розстрілу її брата Орищука Олександра Григоровича.
Надія Василівна Андрусенко (Пушкар), 1934 р. н., також свідчить: її матір з трьома дітьми хотіли стратити як родину військового. Перед самим розстрілом нагодився Ю. Бенедисюк і врятував їх. Донині Надія Андрусенко пам’ятає цей його благородний вчинок. Факт порятунку цієї сім’ї старостою села підтверджує Ольга Олександрівна Бондар, 1926 р. н.
Усі, хто був забраний на примусові роботи до Німеччини, повернулися в рідне село.
Чи було під силу старості перешкодити облавам на людей? Але що міг — він робив. Скажімо, за ручний помел зерна та самогоноваріння винних могли стратити. За це в селі ніхто не загинув. Хоча староста, якби хотів, міг знайти в багатьох і жорна, й самогон.
Ніхто і нині з великолугівців, які пережили лихоліття війни, не вбачає злочину в діях Ю. Бенедисюка в роки окупації, а навпаки, завдячують йому за збереження села і його жителів.
Невже досі він вважається злочинцем лише тому, що як староста не протидіяв окупаційній владі? Тоді така протидія призвела б до невиправданих людських жертв.
Заступалися за Ю. Бенедисюка у відповідних службах Житомира партизан Опанас Федорович Люшненко, голова колгоспу Параска Григорівна Чухно. Але — марно.
Люди села в 1944 р. боялися захистити Ю. Бенедисюка, а сьогодні, поки живі, прагнуть зробити все, щоб спокутувати свою вину перед ним. Не мають донині спокою всі: ті, хто в неоплатному боргу перед Ю. Бенедисюком, який у роки окупації не дав стерти з лиця землі ще одне село. За це староста й поклав голову на плаху трибуналу 13 червня 1944 р.
На жаль, досі цей праведник, як і за радянської влади, залишається «справедливо покараним зрадником» — єдиним на село. Всі клопотання до державних інстанцій незалежної України щодо перегляду справи Бенедисюка відхилені.
Ми, жителі села Великий Луг, вважаємо, що наш земляк Юхим Бенедисюк не був злочинцем. Не його вина, а біда всього українського народу, що нашу землю, в тім числі й Великий Луг, було віддано на поталу нацистам.
Християнський обов’язок зобов’язує нас повернути світле ім’я Юхиму Тимофійовичу Бенедисюку заради історичної правди.
Ми не лише самі живемо, а й прокладаємо шлях справедливості для своїх дітей, онуків і правнуків.
Підготував Дмитро Люшненко.
с. Великий Луг
Червоноармійського району
Житомирської області.
Фото з архіву Дмитра Люшненка.
Перший ліворуч — староста Юхим Бенедисюк.
