У результаті «гола, боса і простоволоса»

У Немирівському районі опинилася на вулиці 38-річна матір чотирьох дітей Зоя Люлька. Каже, їх вигнав з дому чоловік. Чужі люди прихистили багатодітну у старій хаті, приносять харчі, одяг, дрова. Впускати назад у будинок чоловік категорично відмовляється. Про це він сказав кореспонденту «Голосу України», який на місці з’ясовував причини скандалу.

— Як я побачила, що Зоя веде свою маленьку Настусю у літніх капцях на босу ногу, у мене на серці похололо, — розповідає колишня сусідка Зої Олена Горщук, жителька села Гунька Немирівського району. — Зоя плакала, просила, щоб я пустила їх до себе зігрітися. Як я могла відмовити? Прийняла. Але в мене старенька мама, за якою потрібен догляд, та й місця у нас мало. Разом з моєю знайомою Галиною Марухною стали шукати якусь хатину. Знайшлися добрі люди — сім’я Паламарчуків пустила їх у стару батьківську хату. Але тільки до весни, бо тоді вони збираються там будувати нову. Як воно буде далі у Зойки, не знаю, бо ж їй скоро народжувати. Це вже в неї буде п’ята дитина...

Те, що сталося, — історія довірливої жінки, яка почалася задовго до нинішніх подій. Зоя, яка зі сльозами на очах розповідає, що хоче мати сім’ю, піклуватися про дітей і чоловіка, жити у власному помешканні, офіційно не оформляла подружні стосунки ні з першим чоловіком, ні з другим. Тепер втретє наступила на ті само граблі. Каже: довіряла, а вони...

Перший, з яким нажила троє дітей, поїхав на заробітки в Росію і знайшов там іншу. Від другого, з котрим проживала у селі Якушинці під Вінницею, пішла сама. У них народилася дівчинка з інвалідністю. Лікарі казали: не виживе. Чоловік пропонував відмовитися від дитини. Зоя не погодилася. Сама виходжувала немовля. Люди бачили це, написали листа на телебачення. Телевізійники приїхали в село, зняли сюжет — так зібрали гроші на операцію. Дівчинку оперували декілька разів. На щастя, все закінчилося добре. Нині мама тішиться своєю крихіткою. Настя дуже активна, допитлива і старанна. У неповних шість рочків допомагає мамі мити посуд, чистить картоплю.

— У наше село Зоя приїхала нещодавно, — каже її нинішня сусідка Галина Марухна. — Тому її мало хто знає. Але людину видно одразу. Старанна, за дітьми доглядає. Два її хлопці ходять у 8 і 9 класи Немирівської школи-інтернату. Розповідала, що найстаршому сину вже 20 років. Нині він у її батьків у Кіровоградській області. Про Зою не можу нічого поганого сказати. Тому коли побачила, що вона залишилася, як кажуть, гола, боса і простоволоса, вирішила допомогти.

Пані Галина принесла мішок дров, протопила хату, дала ковдру, посуд. Інші сусіди поділилися харчами, знайшли дитячий одяг.

— У них нічого нема свого, — продовжує співрозмовниця. — Багато людей допомагають, нема що казати. Якби ще спитати того, хто вигнав її з дому, нащо він так зробив. На зиму й собаку на вулицю не виганяють, а тут вагітну жінку з дітьми виставив!

Сусіди дивуються, що ні сільрада, ні дільничний не втрутилися і не поставили на місце чоловіка. Сільський голова Михайло Демиденко, якому розповів ситуацію багатодітної матері, у відповідь зауважив: «Ви пропонуєте, щоб я взяв її до себе додому?»

Ні, пане Михайле, ваші земляки вже надали багатодітній дах над головою. Чоловіка, який вигнав на вулицю пані Зою, звати Едуард. Сільський голова каже, що він не місцевий, з приїжджих, його мати родом з цих країв. Приїхав з Прибалтики, але на обліку у селі не значиться, хоча не рік і не два тут проживає. Шукати його голова села порадив у міліції.

Пан Едуард знайшовся без міліції. Він був удома. Рубав дрова, які привіз напередодні.

— Зойка мені не жінка, я з нею не розписаний, — каже чоловік. — Не виганяв я її, сама пішла. Народить — допомагатиму. Від дитини не відмовляюся. А Зойку назад не прийму. Не такою вона виявилася, як я сподівався. «Любовь-морковь» була і загула.

Запитую, чим так жінка провинилася, що опинилася на вулиці? Чоловік у відповідь знов повторює, що не виганяв її з дому. На запитання, з ким тепер проживає, каже, що сам. В селі говорять, що він привів іншу, і двом жінкам в одній хаті стало тісно. Згодом Едуард все-таки зізнався, що один він тільки в цей момент, бо... жінка поїхала у Вінницю. Раніше вони вже жили разом, теж у цивільному шлюбі. Потім вона виїхала з села. Тепер повернулася, а в хаті вже інша хазяйка. Розгорілася драма, в результаті якої багатодітна жінка опинилася на вулиці.

— Надалі десятою дорогою оминатиму чоловіків, — каже пані Зоя. — Не потрібна мені їхня допомога. Сама впораюся. Маю старанних синів, дочка підростає такою само. Нам би хатину хоч якусь...

Жінка звернулася із заявами до міліції і прокуратури. Просить вплинути на її колишнього цивільного чоловіка, щоб той повернув хоча б гроші, що витратила на нього, коли возила лікуватися від алкоголізму.

— Наші речі залишилися у його хаті, — розповідає пані Зоя. — Хоч, правда, вона не його, він нічого не має свого, це батьківський будинок. Навіть паспорта й громадянства не має. Планували їхати в Київ, щоб дізнатися, як отримати громадянство, бо ж скільки можна жити без документів. А вийшло, що довелося тікати з тої хати, щоб не побили. Коли збиралася, узяла півмішка картоплі, декілька банок закруток, щоб діти з голоду не пропали, — оце і все наше багатство. Йти сама туди боюся. Не знаю, що в них у голові. Чому не ходила у сільраду? Сільрада в іншому селі. У моєму стані добиратися туди непросто. Поки в лікарню в Немирів доїду, то стомлююся. Та й Настю нема на кого залишити. Якщо я їду до лікаря, то хтось із синів не йде в школу, доглядає дочку.

Повчальним уроком має стати історія багатодітної матері з Немирівського району для інших жінок. Чим може закінчитися цивільний шлюб, запитайте у пані Зої. Вона розповість набагато більше, ніж написано у статті.

 

Вінницька область.