Коли в родині двоє й більше дітей, сварки між ними практично неминучі. У цьому немає нічого поганого, якщо незабаром після конфлікту малята із задоволенням миряться, забуваючи образи. Але іноді ворожнеча стає нормою й переростає у відкриту війну. Разом із дитячим психологом Оксаною ГОЛУБ ми з’ясовували, чому брати й сестри сваряться, як уникнути конфліктів і згладити їх наслідки, а також довідалися, коли дорослим не слід втручатися.
Чому вони сваряться
Конфлікти між дітьми протікають по-різному, однак причини сварок у більшості випадків схожі. Найчастіше це ревнощі стосовно батьків, суперництво за першість у родині чи боротьба за територію (якщо живуть в одній кімнаті). Наприклад, малята до трьох років відчувають особливо сильний зв’язок із мамою й не бажають ділити її ні з ким. У дітей шкільного віку розвинені поняття справедливості й рівності, і їм незрозуміло, чому з молодшою/старшою дитиною поводяться по-іншому, чому одному «віддають перевагу» перед другим. Особливо нерівність відчувається, якщо батьки й справді змушені приділяти одній дитині більше часу внаслідок хвороби, проблем із навчанням або розвитком. У результаті до «викрадача» батьківської уваги виникає підсвідома ворожість, що позначається на частоті сварок.
Впливає на конфліктність і характер. Буває, що одне чадо — некероване й свавільне, а друге — сама слухняність. Протилежностям складно вжитися, особливо якщо одного ставлять за приклад другому, чого категорично робити не слід.
Суттєво відбиваються на відносинах між малятами і стосунки між батьками, які сприймаються як приклад для наслідування. Якщо дорослі вирішують конфлікти із взаємоповагою й без агресії, шанси, що діти чинитимуть так само, підвищуються. Але якщо батьки часто лаються, голосно кричать і грюкають дверима, малеча робитиме так само.
Якщо дім став полем бою
Суперництво між дітьми може мати й позитивні сторони. Впоравшись із проблемами взаєморозуміння, малята вчаться цінувати думку оточуючих, контролювати свою агресію, знаходити компроміси й домовлятися. Однак занадто часті конфлікти — тривожний сигнал, що вказує на невірний напрям виховного процесу. Насамперед постарайтеся не втручатися у сварки дітей — вони повинні вчитися вирішувати свої проблеми самостійно. Постійне встрявання батьків тільки провокує конфлікти, адже малята розуміють, що це привертає увагу. Але є й інша причина: сварка через іграшку означає, що проблема виключно в іграшці. У разі втручання батька чи матері вони стануть ще одним джерелом розбрату: кожна дитина захоче, щоб дорослі були на її боці. Крім того, дітям може здатися, що одного з них завжди захищають, а це тільки посилить ворожість. Одночасно дитина, за яку заступаються, вирішить, що всі її витівки залишатимуться безкарними, і буде цим користуватися. Втручатися в конфлікт між малятами батькам варто тільки у разі загрози завдання фізичної шкоди. Навіть якщо діти не можуть терпіти один одного, вони мають знати, що дражнитися й штурхатися в жодному разі не можна.
Чотири кроки від конфлікту до порозуміння
Трапляється, що ворожнеча між малятами досягає всесвітніх масштабів. Діти кривдять один одного, щоденні сварки закінчуються сльозами, а будинок перетворився на поле бою? Тоді втрутитися необхідно. Дайте кожному можливість висловитися. Попередьте, що говорити треба по черзі й не перебивати, адже «у нашій родині заведено поважати один одного». Поясніть, що кожен зможе розповісти «правду» або «як було насправді». Важливо, щоб діти усвідомлювали — їх вислухають і зрозуміють.
Крок 1. Почніть із «найбільш постраждалої» ридаючої сторони. Стежте, щоб у розповіді дитини не було оцінок і образ: вона повинна говорити від першої особи й про себе, а ви «підтверджуєте» почуте, роблячи акцент на її переживаннях.
Крок 2. Дайте слово другому малюку. Завдання батьків — «почути» його й спробувати зрозуміти. Якщо друге чадо не може достукатися зі своїм варіантом «правди», воно або замикається в собі, або (почасти справедливо) вважає себе забутим. А коли почуваєшся отаким «маленьким негідником», то вже й за визначенням не можеш поводитися добре. Тож, потураючи одній дитині, ми провокуємо погану поведінку другої.
Крок 3. Вислухавши позиції обох, батьки не мають брати нічию сторону, розуміючи, що кожне чадо праве по-своєму. Наступний крок — спільний пошук розв’язання конфлікту. Збір пропозицій і обговорення повинні проходити під керівництвом ключової фрази: «Як МИ тепер вчинимо?» Пам’ятайте: якщо конфлікти вирішують батьки, вони позбавляють дітей можливості навчитися робити це самостійно.
Крок 4. Знайшовши раціональне рішення проблеми, необхідно встановити правила взаємодії для уникнення таких ситуацій у майбутньому: наприклад, не брати без дозволу іграшки, не обзиватися і т. д. Пропозиції повинні бути аргументовані й прийняті всіма. Але головне, за виконанням правила мають стежити й самі діти, і батьки.
Профілактика — найкраще лікування
Кілька простих порад, які допоможуть уникнути масштабних сварок між дітьми:
l Встановіть сімейні правила поведінки. Поясніть: лаятися, обзиватися, кричати й грюкати дверима не можна. Дайте зрозуміти, що порушення правил спричинить певні (заздалегідь обговорені) наслідки. Така методика виховання вчить дітей відповідати за власні вчинки незалежно від ситуації.
l Забезпечте дітям дозвілля окремо: кожна дитина повинна мати можливість хоч іноді займатися своїми справами без брата або сестри на хвості. Крім того, приділяйте увагу кожному маляті.
l Якщо діти дуже часто сваряться через одну річ (велосипед чи комп’ютер), складіть графік — хто, коли й скільки часу «володіє» цим предметом протягом тижня. Якщо діти не дотримуються графіка й постійно лаються, заберіть річ назовсім.
l Проводьте час усією родиною: дивіться фільми, грайте в м’яч або настільні ігри. Спільне дозвілля допоможе врегулювати конфлікти, адже більшість дітей свариться саме заради уваги батьків.
l Якщо малята продовжують сваритися, щотижня проводьте сімейні збори. Повторюйте правила з приводу суперечок і сварок, а також обговорюйте успіхи дітей у подоланні конфліктів. Вигадайте програму, за якою малюки зароблятимуть очки за уникнення лайок.
l Головне! Батьки повинні з раннього дитинства донести до дітей, що між ними є родинний зв’язок, а отже — вони повинні допомагати один одному в біді. Завжди!
Фотоетюд Юрія ПЕРЕБАЄВА.
