Нині на кожен реформаторський порух дивишся з підозрою: а чи не стоїть за ним якийсь черговий бізнесовий проект, як, приміром, торішні іспити в 5—8, 10 класах. Саме так сприймаю полеміку щодо проекту нових програм зі світової літератури для 5—9 класів.
Викладання цієї дисципліни справді зайшло в глухий кут і потребує змін, але суперечки навколо них дуже нагадують те, що ми колись проходили — війни авторських колективів за друк нових підручників. Складається враження, що саме останнє є кінцевою метою дискусій. Навчальні посібники зі світової літератури змінюються чи не щорічно. Загляньте у шкільні бібліотеки і порахуйте, скільки там припадає пилом уже нікому непотрібних книг, якими користувалися рік-два.
Як навчити вчитися?
Світова література як предмет віддзеркалює проблеми і загальноосвітянські, і суто специфічні. Спочатку про загальноосвітянські. Кризу галузі я вбачаю не в тому, що вона перетворилась на величезний корупційний механізм, де здійснюються оборудки не з меншим розмахом, ніж, наприклад, у фармакології. Не в тому, що утримання шкіл держава переклала на плечі батьків. І навіть не в тому, що після закінчення закладу молодь не може працевлаштуватися, а відтак не бачить сенсу в освіті. Кризу я, перш за все, бачу в тому, що більша частина дітей не бажає вчитися і ненавидить школу. Причина — в освітніх стратегіях. Років 20 ми не втомлюємось говорити, що слід не давати знання, а вчити вчитися. Однак абсолютно нічого не міняється. Агов, де ви, науковці?
І сьогодні ми зайшли в глухий кут: вал інформації зростає, а підходи в її засвоєнні незмінні. Гадаю, всі учителі неодноразово були свідками такої ситуації. Викладач пояснив новий матеріал, здається, діти все зрозуміли. На наступному уроці, якщо не відбулося закріплення вдома, вони ледь-ледь пригадують суть уроку. Схоже, дитяча свідомість на рівні інстинкту самозбереження, на рівні підсвідомості відштовхує вал непомірної інформації. Спрощення навчальних програм не вирішує проблему.
Корінної перебудови потребує методичний апарат
Необхідно братися, напевно, за його створення всьому учительському загалу, бо на науковців, як показує практика, надії мало. Центром такої роботи могли б стати методичні кабінети, інститути післядипломної освіти, педагогічна преса, фахові видання. Спочатку нинішні підручники можна було б використовувати як джерело інформації, яку необхідно не так запам’ятати, як попрацювати з нею: знайти головне, систематизувати, порівняти, скласти таблицю, діаграму, висловити власну думку, знайти додаткові відомості у довідниках. Такі завдання з методичними рекомендаціями можна було б підготувати по кожному предмету, до кожної теми у всіх класах і надрукувати їх у фахових виданнях, як друкується, скажімо, поурочне планування. Досвід такої роботи вже давно існує у школах світу і про нього не зайве розповідати у періодичній пресі. Коли з’явиться власний досвід, коли усвідомимо, чого ми хочемо від освіти і як цього досягти, можна друкувати нові підручники. Вважаю, на таку підготовчу роботу вистачило б рік-два.
А ще я пропоную відмовитись від домашніх завдань у тому вигляді, в якому вони існують. Навчання в школі плюс навчання вдома — це непомірна ноша, яка в одних забирає здоров’я, в інших — віру у власні сили, а у всіх загалом породжує зневагу до школи.
Стосовно світової літератури. Про те, що вона на роздоріжжі, свідчить той факт, що діти не читають книг. Є, на мій погляд, суто специфічні причини появи проблем у викладанні предмета. Одна із них — невизначеність і нечіткість методологічних засад. Досі ми не визначились, чого хочемо від літературної освіти: активного читача чи носія інформації про літературний процес. Схоже, хочемо всього і одразу. Але так не буває.
Слід будувати програму з урахуванням вікових особливостей, дитячих інтересів. Необхідно викладати літературу як мистецтво слова: робити акцент на аналізі. За такого підходу не важлива хронологія і навіть інтрига, твори швидше слугують ілюстрацією до тих чи інших літературознавчих понять. А виховати любов до читання на прикладах шедеврів світової літератури, творах зазвичай складних і неординарних, на них же навчити аналізу — це утопія.
Соціологи стверджують, що лише 15 відсотків учнів ЗОШ здатні опанувати програму з математики. Література вважається легким предметом, але розкодувати художній твір, зрозуміти його підтекст можуть одиниці. Шедеври світової літератури — це твори для дорослих, дуже часто таких, що мають гуманітарну підготовку. Математики в школі навчають дітей, дотримуючись принципу «від легкого до більш складного», у вузах штурмують вищу математику. Світова ж література, складається враження, вивчається одразу з вищої математики.
Не забуваймо, що світова література — література перекладна. Ви відчуваєте насолоду від читання творів О. Пушкіна? Я теж. Але не сприймаю його в перекладі на українську. Отримую естетичну насолоду і від читання віршів Т. Шевченка, але не впізнаю його і він абсолютно не хвилює мене перекладений на російську мову. Якою бачу світову літературу сьогодні?
Упевнена, що накличу гнів та обурення, та все ж висловлюсь. З 5 по 8 класи це може бути інтегрований курс «Література», де вивчатимуть авторів і українських, і зарубіжних. По-перше, це шлях до певного розвантаження. По-друге, в учнів формуватиметься погляд на українську літературу як на повноцінну і повноправну складову світового літературного процесу. Адже цілком природно виглядають поруч, приміром, В. Нестайко і М. Твен. Балади Т. Шевченка нічим не гірші від балад Гете, Шіллера чи Міцкевича. Про твори усної народної творчості чи фантастику я вже і не кажу.
Для учнів 9-го класу можна запровадити спецкурс з теорії літератури. Він міг би бути дуже цікавим, якщо відкриваючи таємниці художньої творчості, вчителі спонукали б до такої творчості самих дітей.
У 10—11 класах органічним є традиційний курс історії світової літератури, «Історія світової літератури в культурологічному аспекті», — саме так прагнуть викладати світову літературу сьогодні. Звичайно, йдеться про твори, які неможливо не згадати, але оглядово і так, щоб прагнули їх прочитати УСІ школярі.
Дуже хочеться, щоб до моєї думки дослухалися чиновники від освіти і колеги.
В. СПІВАК, учитель.
Полтавська область.
