Віддаєте перевагу яскравим кадрам над довгими газетними статтями? Обов’язково відвідайте унікальний Донецький музей фотожурналістики та фототехніки. Тим паче що нещодавно тут відкрилася друга музейна черга: збільшилася площа, обновилася й виросла експозиція, почала працювала фотолабораторія.

 

Автор проекту — Донецький обласний благодійний фонд «Спадщина» імені Бориса Віткова, аса фотожурналістики родом з Донеччини. Керує організацією й музеєм його син Олександр, теж відомий фотограф. Боб, як називали Віткова-старшого колеги, — учасник війни, був нагороджений орденом Слави. Батько та син разом плекали ідею створення фотоскарбниці, близько 50 років збирали матеріали для проекту. Але організацією музею починаючи з 2005 року займався вже Олександр Вітков.

Тут можна долучитися до мистецтва фотожурналістики у всіх значеннях цього слова: є фотолабораторія із проявником, відвідувачі можуть навіть надрукувати знімки. Мало того, працює відеокуточок, де гості можуть переглянути добірку фотокліпартів — всього понад 200 тисяч кадрів.

Але головна мета створення музею — просвіта. Навіть випадкові відвідувачі не розгубляться: розміщено стенди про історію фотожурналістики, найвідоміші інформагентства і популярних виробників фотоапаратів. Є й тематичні стенди, присвячені відомим фотожурналістам Євгену Халдею, Льву Азрієлю, Юхиму Комму, Борису Віткову. В експозиції зібрані особисті речі кореспондентів: посвідчення інформагентств і друкованих органів, нагороди, значки, годинники. Олександр Вітков журиться із приводу несерйозного ставлення нащадків до спадщини «акул об’єктива»: «У Києві в музеї Великої Вітчизняної війни зберігаються медалі та камера Юхима Комма, а весь його архів починаючи з довоєнного часу викинули, хоча там були унікальні негативи».

У музеї можна побачити обличчя людей, які зазвичай сховані за об’єктивом: два стенди докладно розкажуть про золотий фонд фотожурналістів Донеччини. Що цікаво, там тільки дві дами. «Я не противник жіночої фотографії, але тут є свої особливості: важка фотоапаратура, ненормованийий робочий день, екстремальні ситуації. У 70-ті роки, наприклад, було 2—3 відсотки жінок у фотожурналістиці, зараз — до 30», — коментує директор музею.

На вітринах виставлено 500 фотоапаратів усіх розмірів, потужностей і кольорів від ХХ століття і до найсучасніших. Тут є і «Київ», і «Москва»! А взагалі назви дуже романтичні: «Зоркий», «Сокол», «Алмаз» і, звичайно, «наймасовіший у світі» — «Зенит». Є й «ФЭД» («Феликс Эдмундович Дзержинский») — апарати цієї марки збирали вихованці Дитячої трудової комуни НКВС УРСР імені Дзержинського. Викликає усмішку сіра коробка (оце точно «мильниця»!) — чергова фотокамера МВС СРСР із медвитверезника. Звичайно, є й запчастини: об’єктиви, фотопапір, різаки, валики. Все це «приправлено» довідниками, антологіями й альбомами.

За унікальними кадрами сюди звертаються студенти, краєзнавці, укладачі книг з історії. «Ми навіть консультуємо Московський дім фотографії. Вони нам надсилають, наприклад, знімки промислових гігантів 30—40-х років, а там навіть підписи неправильні. От і визначаємо, що саме зображено», — розповідає Вітков-молодший.

Донеччани теж приносять свої фотографії і техніку. Всебічну допомогу надає народний депутат України Володимир Малишев, підтримує музей міський голова Олександр Лукьянченко. І фотожурналісти не забувають: приносять дипломи, перші посвідчення, пам’ятні документи.

Під час Євро-2012 у гостьовій книзі з’явилося багато записів відвідувачів із Челябінська й навіть Мурманська. Зараз у музеї активно оцифровують фотоархіви. «Сьогодні увесь світ цим займається. Це як молоде вино: навіть дітям воно, можливо, не знадобиться, а онуки обов’язково його використають», — каже Олександр Вітков. Що ж, онуки онуками, а донеччанам і гостям міста воно вже прийшлося до смаку!

На знімку: робота фотографа те саме, що полювання!

Фото надане Донецьким музеєм фотожурналістики.