Нова робота луганського скульптора Миколи Шматька викликала несподівано-пікантний інтерес. Король мармуру увічнив у камені образ відомої балерини Анастасії Волочкової. Фігура виконана на повний зріст, для чого потрібен був тритонний мармуровий моноліт вартістю 4 тис. євро. Свою роботу майстер назвав «Ранок». Чому Волочкова? Микола Шматько відповідає так:
— Мене цікавлять яскраві, талановиті, неординарні особистості, а Волочкова, на мій погляд, і є особистість століття. Фотографічної точності я не домагався. Звичайно, певною мірою образ Волочкової мною ідеалізовано. Але нехай на неї подивляться очима творця. Тоді, коли я працював над створенням образу балерини і її дух був поруч зі мною, я бачив по телевізору інтерв’ю з Волочковою. Вона скаржилася, що почуває себе незатишно, й не розуміла, що з нею відбувається. А це я на відстані розглядав її тіло, намагаючись передати всі його вигини й тонкість ліній.
Знамениту балерину художник зобразив без одягу, лише з вишуканою накидкою на плечі. Такий стиль Шматька. Майже всі мармурові фігури, що зображують у тому числі й відомих політиків, позбавлені будь-якого одягу. В одному випадку майстер намагається показати красу людського тіла, в другому — його вікове каліцтво. Але нагота не виглядає злою іронією, це реальне відображення життя, як його розуміє автор. До речі, ні продавати, ні дарувати Волочковій її мармурову копію Шматько не збирається. Але балерина, судячи з усього, більше зацікавлена в тому, щоб її кам’яний двійник не залишав межі галереї в Луганську. Фігура їй не сподобалася.
Як пише «Комсомольская правда», Волочкова засмутилася, коли побачила на фотографії статую роботи луганського скульптора. «У мене груди більші, — заявила вона, — й тіло інше. На мене ця статуя не схожа. Якщо людина хоче пропіаритися на моєму імені, у неї не вийде... До Луганська я ставлюся тепло. Одного разу це місто мене врятувало. Ми летіли з командою в Донецьк. Літак приземлився не на злітну смугу, а на траву. У пілота вистачило реакції, щоб підняти лайнер різко в небо. Після довгого польоту о п’ятій ранку нас посадили в Луганську. Можливо, пан скульптор бачив мене саме тоді. Але точно він не мав змоги споглядати мене в оголеному вигляді. Якщо ж скульптор не фантазував, а ліпив мене за фотографією — в нього дивне бачення жіночих форм. Це точно не я!»
До такої оцінки Микола Шматько ставиться спокійно.
— У черзі до зірок за піаром не стою. Адже це люди сьогоднішнього дня, а завтра прийде повне вгасання, жорстока старість і потворні форми тіла, у які нове покоління може кинути камінь. Розповіді «ах, яка я була гарна» стають повною маячнею! Для мене Волочкова — це продукт часу, який я вибрав і якому надав схоронність на сотні, тисячі років. Портретна схожість у цьому випадку заважає розкриттю ідеалізованого образу, адже я передав у цьому образі ранок.
Анастасія Волочкова, схоже, цього не оцінила.
