Маленька Чечня, де колись на смерть стояли справжні ічкерські патріоти, довела: навіть озброєного до зубів російського агресора можна бити, захищаючи кожен квадратний метр своєї рідної землі.
Честь і хвала українським воїнам, які нині перебувають на передовій. Вічна пам’ять нашим загиблим синам, чиїмось батькам і чоловікам, які, полишивши сім’ї, домівки, роботу, пліч-о-пліч стоять проти імперських зайд.
Ми показали, що ми — нація. За лічені місяці силою і духом українських патріотів, відданістю українських волонтерів і непохитністю української влади ми змогли стати на захист Батьківщини. Ці моменти, як і моменти наступних кривавих місяців, уже будуть навічно записані в українську історію. Ми справилися з міжнаціональними розбіжностями усередині країни.
І незалежно від того, хто ми в Україні: українці, росіяни, євреї, румуни, німці, поляки, ми віднині — єдина нація, яка захищає Європу і весь цивілізований світ від імперського шизофреника. «Все для фронту, все для перемоги» — було гаслом тієї минулої війни, де Україна своєю територією, смертями своїх мирних громадян усіх національностей прийняла на себе основний тягар війни, розв’язаної Гітлером. На жаль, ми знову — театр війни. Будапештський меморандум не спрацював. Тож сподіватися маємо лиш на себе.
Якщо ми не хочемо, щоб завтра російський загарбник топтав землі центральної, західної України, ми маємо зрозуміти, що захищати країну, окрім нас, нікому. Ми маємо затямити, що захищати свою Батьківщину, свій народ, своїх жінок і дітей — це справа лицарства, гонору і чистого національного духу.
Не бійся ворога, який прийшов у твою хату, — хай ворог боїться тебе. Якщо ми усі станемо пліч-о-пліч, якщо ми все зробимо для армії, якщо ми разом покінчимо з дезертирством, ухилянням від служби, корупцією і розкраданням кожної державної копійки, яка може бути використана на оборону, — ми переможемо. Не такий цей недоросток Путін страшний, як його малюють у Брюсселі і Нижньому Новгороді.
Якщо не ми, то хто?
Сталося так, що наші діти, яким настав час одягати на себе камуфляж, виросли в сім’ях, де ще Сталіним була насаджена ментальність раба. Нас гнобили, з нас знущалися, нас позбавляли мови і національної самосвідомості. Нам насадили ідеологію виживання у рабстві. Наші діти від школи через інститути, університети аж до працевлаштування проходили серйозний вишкіл із корупції, поборів і підміни понять. Ми вчили їх платити за екзамени, ми платили за них у вишах, за робочі місця і за посади у судах, лікарнях, силових структурах.
Та не всіх наших дітей скурвили ми і система. Героїзм і відданість Україні, які демонструють україномовні, російськомовні, суржикомовні наші громадяни на фронті, доводить одне: Україна є, вона більше ніколи не буде країною рабів, вона буде великою країною цивілізованих і порядних громадян.
Честь і хвала нашим дітям, які йдуть у бій, — вони герої. А ще треба схилити голови перед офіцерами запасу, які вміють воювати і йдуть рятувати цих хлопчаків. Ніколи не забуде український народ-переможець, а іншого бути не може, й тих офіцерів, котрі навчалися у російських вишах, знаються на їхній воєнній доктрині й нині, згадавши, що вони сини полку Ігорева, гідно боронять святу Київську Русь від нового монголо-татарського іга. Честь і хвала українським пенсіонерам, матерям і бабусям наших вояків за те, що вони останню копійку віддають волонтерам, щоб наші хлопчики мали там що їсти і щоб їм на фронті було тепліше.
Такий народ не переможеш
Ще б ті, що нині перебувають у столиці, яку завтра може бомбардувати ворог, розуміли, що на армію треба віддавати останнє. Ціни б такій єдності не було.
Проте ворог не дрімає. Він, на відміну від нас, нарощував військовий потенціал. Він готовий до широкомасштабної війни і до тотальних диверсійних операцій. Його пропаганда перевищує нашу в рази. Світ під її тиском ще не визначився остаточно і не зрозумів, що ми захищаємо не лише себе, а й поляків, французів, іспанців.
Та не треба це демонізувати. Перейти з кальвадосу на воду в баклажці нелегко. Проте заявляти, що світ не з нами, ми не можемо. Будьмо розумнішими. Якщо він не з нами — то ми з ним. Те, що він уже не з Путіним — однозначно.
Це війна. І треба завжди пам’ятати, що ворог може бути поруч. Тому будьмо пильними, припиняймо істерію, відмовляймося від тези, яка завжди нищила нашу державу. Нічия хата не скраю. Килимові бомбардування і залпи «Градів» та «Ураганів» б’ють переважно по крайніх хатах. Нашим вуличним політологам треба негайно припинити дискусії для молоді на тему «будемо воювати, коли вони прийдуть сюди».
Встанемо єдиним фронтом, захистимо Україну, знищимо диктатуру в Росії. Така наша місія. І це дорожче за всі попередні понти 20-річної незалежності. Ніяких третіх майданів під час війни ми не повинні допустити. Заклики до цього — це гра за правилами ворога. А ворога ми знаємо. І останнє: переховуватися від призову під спідницями матерів нашим молодим хлопцям, яким Бог дав святу місію бути світлими воїнами добра, не тільки принизливо, а й не гідно звання українця. Не слухайте попів і правильно розумійте своїх матерів. Вони просто не готові так розлучатися з вами. Але вони завжди будуть вами пишатися. Жінки поважають справжніх чоловіків.
