Тоді, наприкінці квітня 1986 року, на пораненій ЧАЕС навіть одна секунда роботи на небезпечних метрах між життям і смертю коштувала десятиліть і сторіч майбутніх поколінь. Тоді, 26 квітня, усе видавалося малозрозумілим і навіть супердивним. Фактично наслідки цієї катастрофи виявилися жахливими. Всі зусилля були спрямовані на головне — ліквідацію небаченого атомного лиха, та одразу було незрозуміло, що і як треба робити. Тому, напевно, ніхто не брався в перші дні після аварії на ЧАЕС творити літопис подвигу цілого покоління. І все-таки журналісти впоралися відмінно: імена лейтенантів-пожежників внутрішньої служби України назавжди залишилися в пам’яті людства. За мужність і героїзм пожежникам, які першими кинулися 26 квітня 1986 року на вогонь ЧАЕС і загинули, посмертно присвоєні звання Героїв Радянського Союзу. Такої ж державної нагороди удостоєно й майора (незабаром він став генерал-майором внутрішньої служби) Л. П. Телятникова, нині покійного.
Місто Київ, 2011 рік. На території Міністерства внутрішніх справ України відкрито пам’ятник пожежникам, які першими кинулися до ядерного вогню, що розірвав 4-й реактор Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року.
Про все це книжка Олега Гусєва, заслуженого журналіста, учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Автор торкається реальної проблеми — необхідності якнайшвидшого спорудження об’єкта «Укриття».
Адже ядерне випромінювання усе ще небезпечне, воно дрімає, але не знищене...
Книжка «Между Чернобылем-1986 и саркофагом-2015 — откровения журналиста-ликвидатора», безумовно, цікава читачу, вона також і заклик до пильної й конкретної роботи з приборкання мирного атома.
Вл. інф.
