У квітні стартує ІX фестиваль «Французька весна в Україні», головний організатор якого — Посольство Франції в Україні. Це щорічне свято французької культури складається з кінопрограми, показу вистав, концертів музичних колективів, художніх вистав і багато чого іншого. Луганчанин В’ячеслав Козак безпосередньо причетний до цього фестивалю, тому що Франція присутня майже у всіх його останніх творчих проектах. Чому саме вона?
— У Франції мене про це запитували часто, — відповідає майстер. — Я багато розповідав про історичні зв’язки, про київську князівну Анну Ярославну, що десять років правила Францією, про її просвітительство. Про те, що багато французьких королів складали присягу на українському Євангелії. Про те, що українець Юрій Кульчицький навчив європейців пити каву. А Наполеон? Адже це не тільки військові походи, а й сплеск науки та культури, причому не менш сильний, ніж при Людовику XІV. У Францію звозили твори мистецтва з усього світу. Імператорові вдалося зібрати величезний врожай «золотого» періоду в історії мистецтва. Це результати роботи західноєвропейських художників від Відродження до неокласицизму. Уявіть собі, скільки інформації для людства зашифровано в цих роботах! Через знаки, символи, жести, атрибутику! Я думаю, кожен твір мистецтва з колекцій французьких музеїв — це інформаційний згусток позитивної енергії і потужний духовний потенціал, створений для підживлення майбутніх поколінь. З французами, на мій погляд, ми близькі ментально, на звичайному людському рівні. А якщо відкинути держави, як структури організації життя, то ми взагалі один народ. Розумію, що звучить сміливо, але це моя особиста думка, і я її нікому не нав’язую.
— Для мене в роботі цікаво все, — каже В’ячеслав. — Я розглядаю сюжети й персонажів окремо, а потім порівнюю за трьома напрямами. Перший — це українська, другий — давньогрецька та давньоримська міфологія. Третій — прив’язування сюжету й персонажів до нового та новітнього часу. Іноді волосся стає диба — настільки це актуально. Все говорить про те, що зображення на двох різьблених панно, які я виготовив, — це якась зашифрована програма. Замість тексту — персонажі й образи, замість речень — пози, замість слів — жести. Нічого не відбувається, ніхто нічого не каже, все завмерло. Але мене не полишає відчуття, що це якесь закодоване послання через образи, жести та символи. Саме послання, а не просто інформація. Я серйозно працюю над цим. Вимальовується фантасмагоричний і водночас зовсім реальний ланцюжок. Свою роботу із французького напряму я продовжую. Справа, якою займаюся, дуже специфічна. Не вистачає літератури, монографій з творчості французьких художників і різьбярів. Доводиться все по крихтах брати з різних джерел. Французьке корабельне різьблене бароко XVІІ—XVІІІ століть — абсолютно природне й логічне продовження давніх українських традицій у декоративно-прикладному мистецтві. Всі персонажі, тварини, рослини, предмети й атрибути мали душу, і до них ставилися як до живих істот. Тобто вони були тотемами, предметами й істотами-оберегами. І головне їхнє призначення у різьбленому корабельному декорі — оберігати корабель і його команду від злих сил і духів. Усе це було як мінімум у дрібній пластиці культури Трипілля V—ІІІ тис. до н. е. Я вже не кажу про культуру скіфів. Більше того, якщо брати за приклад декор нашої галери, то Ранок—Вечір, День—Ніч, Весна—Осінь — це персоніфіковані явища в українській міфології, й вони мають цілком конкретних богів
Через французьких журналістів В’ячеслав Козак планує звернутися до президента Франції, розповісти про себе, свою роботу й... попросити інформаційної підтримки. Звернути увагу керівництва Франції на те, що в майстрів, які вивчають і популяризують французьку культуру, наприклад, у США й Україні, різні умови й можливості для цього. І якщо вчасно не звернути на це увагу, то місце Франції в культурному сегменті України посядуть інші країни.
— Я говоритиму про те, що таке насправді французька культура в Україні сьогодні, — каже В’ячеслав. — Говоритиму як майстер, як людина, що займається цією культурою щодня за своїм верстатом, а не як держслужбовець або чиновник. Говоритиму так, як це б робив французький майстер у Франції.
Луганськ.
На знімку: фрагмент роботи В’ячеслава Козака «Осінь».
Фото з архіву автора.
