Театр одного актора «Крик» можна назвати найяскравішою творчою візитівкою Дніпропетровської області. За більш як двадцятилітню історію театру його творця, режисера-постановника, сценариста, освітлювача, звукорежисера, костюмера, гримера й актора Михайла Мельника з його божевільною енергетикою і вражаюче щирою грою встигли полюбити далеко за межами регіону.
Створити свій театр Михайло Мельник наважився в 1989 році. Йому було занадто тісно в рамках Українського муздрамтеатру імені Шевченка. А робота в театральній студії монтажного технікуму не давала змоги обдарованому акторові повністю самореалізуватися.
За словами Мельника — то була найжахливіша й найщасливіша пора водночас.
Одержавши частину приміщення в Музеї комсомольської слави, 32-річний Михайло по крихтах почав закладати фундамент свого майбутнього театру. Навіть перші крісла для глядачів (76 штук!) своїми руками випиляв, а потім ще й прикрасив візерунками.
Крок за кроком Мельник втілював заповітну мрію. Голодував через безгрішшя і ночував за лаштунками через відсутність житла. Заманювати глядачів на перші вистави Михайлові доводилося самому, просто з вулиць міста. Бувало, відміняв виступи — коли збиралося менш як 12 глядачів або коли музика з бару, що за спільною стінкою, звучала так голосно, що не перекричиш. Але вже через два роки зал не міг умістити всіх бажаючих. Набоковську «Лоліту» та «Парфумера» за романом Зюскінда глядачі приходили дивитися по кілька разів!
«У мене був гарний приклад — батько, він повернувся з війни без обох рук і ока — й написав 2 000 картин. І трьох дітей виростив. Хіба міг я після цього опустити руки й здатися?!» — відповідає Мельник на запитання про те, як удалося вистояти в складний час.
Через п’ять років після створення «Крику» прийшло й офіційне визнання — Мельнику присвоїли звання заслуженого артиста України. А в 1996 році він став першим лауреатом Міжнародної премії імені Леся Курбаса. В той самий рік Мельник одержує Гран-прі театрального фестивалю «Січеславна-1996». А потім — звання народного артиста, і йому присуджують Шевченківську премію.
Згодом «Крик» переселився у Будинок архітектора, де Мельнику знову довелося усе зводити своїми руками. Але тепер місцева влада вже не могла проігнорувати авторитет Михайла Васильовича й допомогла підшукати джерело фінансування.
«Я дуже люблю сучасну молодь, яка думає, співпереживає. Це мій глядач — мій кумир!» — зізнається актор. Він завойовує серця нових глядачів і не перестає дивувати «старих». Наприклад, спеціально для спектаклю «Сонце в очах твоїх» дуже швидко навчився грати на саксофоні! А під час чергового театрального міжсезоння записав у власному виконанні диск із творами Тараса Шевченка.
Сьогодні в репертуарі театру п’ять вистав:
«Mollіs» (за повістю Ф. Достоєвського «Покірлива»);
«Сонце в очах твоїх» (музичний спектакль-контакт);
«Табу» (за мотивами «Крейцерової сонати» Л. Толстого);
«Мутація» (за мотивами творів Ф. Достоєвського);
«Гріх» (за мотивами творів М. Коцюбинського).
Здається, це небагато. Але щоб купити квиток — треба записатися в чергу... на пару місяців уперед. Сюди прагнуть потрапити навіть із сусідніх областей. На кожну виставу приходять не раз — адже двох однакових виступів у Мельника не буває! І щоразу великий майстер змушує проживати роль разом із ним. Навіть після спектаклю глядачі довго не залишають зал. Адже діалог триває. Доти, поки кожен із глядачів не відродиться заново, не стане кращим, добрішим, коханішим. «А тепер — ідіть і даруйте своє добро й любов усім оточуючим!» — закликає майстер.
— «Крик» — єдиний театр у Дніпропетровську, де квитки викуплено на два місяці вперед, — прокоментував рішення депутатів дніпропетровський міський голова Іван Куліченко. — Ми допомагали йому й допомагатимемо, бо це неординарне явище не тільки для нашого міста, а й для України.
Аніта Мироненко, Тетяна Валігурська.
