Хмельницький обласний муздрамтеатр ім. М. Старицького показав прем’єру. Ярослав Мельничук, недавній співавтор та постановник п’єси «Мазепа», знову взявся за перо і написав сучасну містерію «Заповіт із майбутнього».

У глядача хочуть розбудити бажання якщо не полюбити, то хоча б зацікавитись українською історією та літературою. Чому саме містерія, сказати важко, бо ні про таїнства, ні про релігійні сюжети, як того вимагає класика жанру, не йдеться. Сюжет простий. Класний керівник просить старшокласницю залучити батька до постановки п’єси у шкільному театрі. І ось брат і сестра — старшокласники, і тато — театральний режисер, спочатку скептично, беруться за діло. Та потім захоплюються тим, що служить «матеріалом» для шкільної п’єси. Це — заповіт, що його могли б написати нащадкам космічні мандрівники, знаючи, що ніколи не зможуть повернутись додому.

У виставі дуже швидко звичні перепалки батьків та дітей відступають на задній план перед заповітом Шевченка із поеми «І мертвим, і живим...». Також у п’єсі звучать вірші Богдана Лепкого та Лесі Українки. Цитати взяті просто зі шкільного підручника. Мало того, у ремарках пояснюються незрозумілі слова, актори просто зі сцени тлумачать окремі фрази та поняття. Здавалося б, це — на грані примітивного школярства. Та, хоч як дивно, саме ці класичні цитати справляють на глядача чи не найяскравіше враження.

Та й актори таки вміють оживити класичну поезію. Геній поета вражає — і тих, хто, можливо, чує його вірші вперше, і тих, хто востаннє читав ці вірші ще в школі. «Коли я взяв в основу п’єси Шевченкову поему, навіть не думав, що вона так щільно лягатиме в сучасний контекст, так влучно говоритиме не про давню закріпачену Україну, а про нашу, сьогоднішню», — зізнався Ярослав Мельничук. Сцена майже порожня: пара стільців, стіл та комп’ютер на ньому. Екран на задньому плані — наче комп’ютерний монітор. Коли зі сцени звучить лірика — її супроводжує жива анімаційна графіка. А до найгостріших шевченківських цитат, звернень до нащадків — ціла фотогалерея із бійками у нашому парламенті. Годі й шукати влучнішої ілюстрації до пророчих слів.

Саме ця антитеза мудрих пророцтв і ницості сучасного життя найбільше вражає глядача. А когось змушує ще раз перечитати Шевченка.

І автор п’єси, і режисер-постановник Ігор Сторожук, котрий зіграв ще й роль батька, не приховують повчальності вистави. Відверто кажуть, що розрахована вона насамперед на старшокласників. Звідси — простота тексту, прямі ремарки-роз’яснення, підлітковий сленг.

І навіть тривалість вистави дорівнює тривалості уроку. У перших пробних виставах, що пройшли просто у школах, спробували залучити до гри учнів. Охочим пропонувалось прочитати по кілька рядків із улюблених поезій. У прем’єрному варіанті від цього відмовились. Почасти через те, що це вносить певну розхристаність у виставу. Та й охочих до поезії серед молоді мало.

Зрештою, «Заповіт із майбутнього» — це спроба театру якщо не відірвати молоде покоління від комп’ютера, то хоча б показати, що є інші світи з іншими цінностями і заповітами.

В часи літературних вечорів та творчих зустрічей із поетами навряд чи була б потреба у такій виставі. Так само і в часи піднесення національного духу та гарячого патріотизму. Сьогодні все це у дефіциті. Тому і п’єса-урок, п’єса-агітка цілком доречна. Бо, перш ніж осмислювати заповіти, які даються нації на віки, треба вивчити абетку, засвоїти уроки рідної мови, історії...

Успішно зробити це на шкільних уроках поки що не вдається. То чому б не зробити в театрі?

 

Хмельницький. 

На знімку: у виставі «Заповіт...» — артисти Ігор Сторожук, Катерина Власенко та Юрій Шамлюк.

Фото автора.