Про долю Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса «Голос України» писав наприкінці минулого року. Матеріали для нього ентузіасти почали збирати ще в 90-х роках. Заклад довго існував на громадських засадах — завдяки ініціативі голови оргкомітету Олегу Федорову, що особисто і орендував приміщення в Горлівці, де розташований музей, і виплачував зарплату співробітникам, і фінансував проведення наукових конференцій і зустрічей. Оргкомітет зібрав чимало свідчень людей, що вчилися чи працювали разом із поетом.
«Важливо було знайти та об’єднати людей, які пам’ятають Василя Стуса, записати їхні спогади. А також залучити до цієї роботи молодь, щоб нове покоління мало наочний приклад патріотизму та свободолюбства», — розповідає Олег Федоров.
Але через поважний вік (75 літ) і проблеми зі здоров’ям голова оргкомітету не може продовжувати справу. За словами Федорова, він сподівався на створення окремої експозиції в музеї історії Горлівки чи обласному краєзнавчому музеї. Проте, як випливало із відповіді з облуправління культури і туризму, власнику музею просто запропонували передати експонати державі. Хто і як розпоряджатиметься ними, було невідомо.
Публікація про ситуацію навколо музею Стуса привернула увагу найвищого керівництва держави. У грудні 2011 року радник Президента України, керівник Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Ганна Герман заявила, що питання вирішується. «Ми зробили днями одну дуже важливу річ, і мені приємно, що Президент це підтримав, — врятували музей Василя Стуса. Більше того, перенесемо його з Горлівки в Донецьк. Візьмемо його зараз на бюджетне фінансування. І музей залишиться на покоління, ми збережемо пам’ять про українського поета», — зазначила Герман в інтерв’ю інтернет-виданню «Главком».
У Донецькій облдержадміністрації запевнили: проблем із переїздом музею до нового приміщення немає. Так само немає проблем із фінансуванням. Начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Микола Пташка (на знімку) в коментарі для нашої газети окреслив інші питання, пов’язані зі створенням експозиції.
«Із краєзнавчого музею до Горлівки виїжджав фахівець, щоб зрозуміти, що ми повинні взяти на баланс. Музей Василя Стуса існує на громадських засадах, у нього немає ні положення, ні статуту. Олег Федоров — людина, одержима ідеєю, навколо себе об’єднав таких самих ентузіастів, я заохочую їхнє прагнення зібрати матеріали для історії. Але це люди, далекі від музейної справи. Тому ми надіслали до оргкомітету листа із проханням терміново підготувати перелік фондових документів та експонатів, а також їхню оціночну вартість.
Ті експонати, які бачили наші фахівці, для краєзнавчого музею не становлять цінності. Здебільшого це копії газет, фотографій, книги. Олег Федоров казав, що має предмети, передані родиною поета, але зараз вони зберігаються в іншому місці. Ми хотіли б побачити все, що має оргкомітет, знати, яку цінність вони мають.
Для вирішення питання передачі фондів музею було створено робочу групу. Представникам оргкомітету запропонували на вибір приміщення для майбутнього закладу. Щодо організації окремої експозиції в обласному краєзнавчому музеї — це нереально, там і так дефіцит площ. Горлівська міська рада готова була винести питання на сесію і надати приміщення в самому місті. Ми також запропонували приміщення в обласній універсальній бібліотеці імені Крупської. Оргкомітет погодився на другий варіант. Тому експозицію буде розташовано саме в Донецьку.
Це буде літературний музей Василя Стуса в бібліотеці імені Крупської. Схему фінансування знайдемо, також збільшимо штат бібліотеки на кількість людей, які працюватимуть у новому музеї. Найбільш капіталомісткий процес — створити та оформити експозицію. Треба запрошувати дизайнера, розробляти нову концепцію, думати, як на невеликій площі розмістити всі експонати, як вони виглядатимуть. Це — найскладніше завдання. Донецьку публіку вирізками із газет не привабиш. Крім вивіски, потрібна наповнюваність експозиції, якісь раритети. Без цього ми не можемо приміщення назвати музеєм.
Щоб створити солідний музей Стуса, треба хоча б рік працювати, шукати предмети, створювати макети. У цьому повинна брати участь громадськість. Варто звертатися до діячів культури, мистецтва. Тоді матимемо гідний музей. Дизайн, звукове оформлення, щоб людина зайшла і відчула атмосферу табірного барака чи тюремної камери, щоб пішла молодь... Коли не буде особистих речей, макетів, — усе втрачає сенс. Тобто йдеться про створення чіткої концепції закладу. Гордість будь-якого музею — його фонди. Немає фондів — немає музею, немає акторів — немає театру».
Коли матеріал був готовий до друку, в оргкомітеті Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса повідомили, що завершили опис фондів. До них входять зразки виробів, що їх політв’язень виготовляв «на зоні», тканина тюремної роби того часу, вовняна куртка поета, чернетки окремих творів, фотографії, збірки віршів тощо.
Фото автора.
