«Жизнь оказалась не очень длинной. Зато забавной. Она запомнится...»

 

Ці рядки належать молодій українській письменниці Анні Яблонській (Ганні Машутіній), яка загинула 2011-го під час теракту в «Домодєдово». На роковини її смерті відбулася прем’єра вистави «Терористи» за однією з найвідоміших п’єс Анни «Язичники», поставленої на сцені Одеського муздрамтеатру ім. В. Василька.

Спектакль, створений Сергієм Проскурнею, — частина соціально-культурного проекту «Ганна Яблонська. Повернення». Це щось більше, ніж просто театральне дійство за участю акторів різних одеських театрів і одного київського режисера. І навіть трохи більше, ніж данина пам’яті надзвичайно талановитої поетеси та драматурга, про яку більше знають у нас завдяки постановкам аматорських і недержавних театрів. Сьогодні її «Човняра» можна побачити в Харківському авторському театрі «Котелок»; у середині 2000-х п’єсу «Двері» поставив одеський театр «Tour de Force» (він працює ще над двома її драмами — «Четвертий закон Ньютона» та «Укол»). Втім, п’єси Анни читали та готували до постановок більше в Росії, ніж в Україні.

До «Язичників» (власне, на вручення премії «Мистецтва кіно» саме за цей твір Анна і прилетіла до Москви 24 січня 2011 року) ніхто з українських режисерів чомусь не наважувався підступити. П’єса, попри відверту оголеність тих речей, що їх соціум і релігія воліють приховувати один від одного, дуже неоднозначна. Як і вистава «Терористи». Про що ж вони?

Про ілюзію — життя іде, а цього ніхто з героїв не помічає, як і до трагедії в родині не помічають один одного.

Про втрачений зв’язок поколінь...

Про самотність і втрату себе. Головний герой, Олег (Павло Савінов) — колишній флейтист, якому дружина забороняє займатися музикою, і він слухає радіоприймач потай від усіх уночі в туалеті; його донька, Христина (Любов Чернова) — відмінниця, яка з’їжджає на двійки і вилітає з університету; Марина, мати Христини та дружина Олега (Оксана Бурлай-Пітерова) — ріелтер, що вдень намагається спихнути якісь некондиційні квартири, а вночі шиє фіранки, щоб заплатити за навчання дочки; і, нарешті, найнеоднозначніший персонаж — мати Олега, Наталя Степанівна (Галина Кобзар-Слободюк) — людина з минулим черниці; мати, яка покинула сина, коли тому було 10 років, і повернулася, коли його життя вже втратило будь-який сенс. Саме вона і є силою, що стала каталізатором фатальних подій у родині — але вони зрештою привели до того, що кожен знайшов себе.

Сергій Проскурня, режисер і автор сценографічної ідеї вистави, розмістив на сцені квартиру головних героїв у розрізі: туалет, дитяча, спальня та кухня. Все старе, незатишне: целофан, картата базарна сумка, двері, життя героїв; все гранично незручне, і самі вони — на межі... Логічним продовженням нестерпності буття виглядає приїзд матері Олега, яка постійно згадує Господа, а от всує чи ні — це окремий аспект, що став наріжним каменем драми. В центрі уваги — не просто конфлікт віри та бездуховності в сучасному суспільстві, а замулені глибини самої віри, православ’я, представник якого, священик, з одного боку, по-християнськи підтримує Олега та Марину, коли їхня дочка викинулася з вікна, а з другого — тримає на складі безакцизні цигарки та спиртне. Це найконфліктніший бік вистави, і треба віддати належне акторові Олександру Самусенку, що зіграв роль отця Володимира інтелігентно, без пафосу, виважуючи весь свій текст — від молитви до розмови з Олегом, якому він дав роботу та який до трагічного випадку з дочкою думав, що в коробках на складі — церковні свічки...

Так само виважене та осмислене музичне оформлення вистави —музика з балету Ігоря Стравінського «Весна священна» та хрещенські дзвони Одеського Спасо-Преображенського собору. Весну згадують герої вистави, у Вербну неділю намагається покінчити життя самогубством Христина, на Великдень вона виходить з коми. У фіналі п’єси мати Олега помирає, виконавши свою місію — повернути кожного собі самому. Закінчення вистави інше: три екрани біля ліжка Христини в реанімації (на них проектувалася хроніка її нещасливого кохання) розгортають і у такий спосіб утворюють хрест, на якому транслюються кадри з теракту в «Домодєдово». І цей фінал логічний, бо попереду у героїв «Язичників» Анни Яблонської — ще не одна весна...

Проект «Анна Яблонська. Повернення» завершився. Можливо, вистава «Терористи» побачить світло рампи українських або російських театральних фестивалів. Можливо, інші наші режисери матимуть сміливість, змогу і бажання взяти до роботи п’єси Анни.

 

Київ—Одеса.

Фото Андрія Черлата.

 

Олег (Павло Савінов), Наталя Степанівна (Галина Кобзар-Слободюк) у виставі «Терористи».