У тернополян в ці дні великий інтерес до виставки творів Іоана Георга Пінзеля, що експонуються у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Приїжджають і з інших областей. Усім цікаво побачити те, що експонуватиметься восени у Парижі, в Луврі. Це перша українська виставка, що удостоїлась такої честі.
Загадкова постать
Віра Стецько, мистецтвознавець, науковий працівник музею може годинами розповідати про Іоана Георга Пінзеля. Пристрастив її до творчості цього геніального скульптора відомий дослідник, вчений Борис Возницький. Вже 30 років пані Віра міцно «прив’язана» до українського Мікеланджело, як з її легкої руки почали називати одну з найзагадковіших постатей у мистецтві. Невідомо, коли і де народився Іоан Георг Пінзель, хто він за національністю, звідки приїхав в Україну, де похований. Тернопільську виставку присвятили 250-річчю від часу смерті скульптора. Дата умовна, але, скоріш за все, достовірна.
— З 1740 року Пінзель жив у місті Бучачі. Там 13 травня 1751 року одружився з вдовою Маріанною Єлізабетою Кейтовою, там народилися його сини Бернард і Антоній. А вже у жовтні 1762-го вдова Єлізабета Пілзнева втретє вийшла заміж за Іоана Беренсдорфа. Тоді після смерті чоловіка рік треба було носити жалобу, тож скульптора не стало наприкінці 1761 року, — розповідає Віра Стецько.
Пані Віра сподівається знайти його могилу. Найімовірніше, Пінзель похований у Бучачі, де був пік його творчості, де він залишив справжні шедеври стилю бароко і рококо.
До Бучача Пінзель приїхав вже зрілим майстром на запрошення власника міста, графа Миколи Потоцького, дуже заможного і знаменитого меценатством. Граф жертвував тисячі злотих на освіту, культуру, будівництво храмів. Був фундатором Успенського собору в Почаєві. У його майстернях митці творили шедеври, що стали окрасою Галичини і Поділля.
Його пластика дивовижна
— У фондах нашого музею, — каже Віра Стецько, — виокремилася збірка барокової скульптури, найяскравішим представником якої є Іоан Пінзель. Тут вісім його робіт. Це рельєфи з Покровської церкви Бучача: «Чудо святого Миколая» і «Відсічення голови Іоана Предтечі», чотири алегоричні постаті: «Алегорія Мужності», «Алегорія Віри», «Алегорія Мудрості» і «Святий Товій», виконані у дереві, покритому білою фарбою. Надзвичайною експресивністю відзначаються скульптури Св. Вікентія і Св. Франциска Борджіа з Успенського парафіяльного собору в Бучачі.
Справді, пластика геніального скульптора дивовижна. Фалди одягу розлітаються навколо фігур, ніби живуть своїм власним життям. Першоджерела формування цієї експресії деякі зарубіжні науковці шукали у різьбі майстрів південно-німецьких земель, зокрема, Баварії. Можливо, це пов’язано з тим, що деякі роботи Пінзеля 1999 року з’явилися на Баварському мистецькому ринку, їх вважали чеськими, і їх одразу закупив Національний музей у Мюнхені. Пінзель знав європейське мистецтво, але у своїй творчості увібрав традиції українського готичного дерев’яного різьблення та різьблення по каменю. У нього були талановиті учні, але вчився у них і він. У почаївських архівах Віра Стецько знайшла листи учня Пінзеля Матвія Полейовського, що працював над оформленням Успенського собору. У пані Віри є гіпотеза, що вирізьблена на правому передпліччі «Алегорії Мужності» маска — то своєрідний автопортрет майстра, сповнений трагізму. Майстри епохи Відродження робили такі авторизовані вкраплення у свої композиції.
Кам’яними скульптурами Пінзеля і його учнів була прикрашена ратуша в Бучачі, що належить до найдосконаліших зразків архітектури ХVІІІ століття. Кажуть, що рівних їй пам’яток рококо такого типу немає ні в Україні, ні в усій Центральній Європі. Але від пишного убранства ратуші майже нічого не залишилося, а будівля потребує реставрації: виділяють кошти, освоюють, потім знову перерва. А бучацька ратуша (архітектор — Бернард Меретин, скульптор — Іоан Пінзель) після оновлення могла б стати туристичною перлиною. У роки безбожництва були знищені придорожні статуї Яна Непомука і Богоматері спільного авторства Меретина і Пінзеля. Постаменти довго стояли без голів. Нещодавно їх відновили.
Не так давно у старій церкві Св. Онуфрія у селі Рукомиші неподалік від Бучача (тут ще збереглися фрагменти унікального печерного храму, заснованого київськими ченцями) знайшли забілену кам’яну статую Св. Онуфрія роботи Пінзеля.
Через Пінзеля дізнаються про нас
Підготовка до виставки в Луврі триває майже три роки. Це нормально для великих музеїв, де ретельно готуються до показу, розробляють концепцію виставки. Вона відкриється в кінці листопада і триватиме три місяці. Французькі музейні фахівці з департаменту скульптури Лувру побували в Бучачі, побачили місто, де жив і творив Пінзель, відібрали його твори, що є у Тернополі, Бучачі, Івано-Франківську і Львові. Про українського Мікеланджело дізналися японці: телекомпанія NHK зняла відеофільм про Пінзеля. Зйомки відбувалися і в Бучачі.
Пінзелем вже цікавляться і в США. А перші виставки відбулися у Польщі та Москві. Хвиля інтересу до митця здійнялася 2007-го, коли три області — Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська — оголосили Рік Пінзеля. Було видано альбом, Віра Стецько написала книгу «Пінзель і Тернопільщина», її чоловік — відомий художник Дмитро Стецько — портрет Пінзеля, львівський скульптор Ярослав Мотика створив йому пам’ятник, взявши за основу автопортрет на передпліччі «Алегорії Мужності». Але цього замало. Надто зважаючи на те, як активно пропагують творчість скульптора наші сусіди поляки, — вони явно не проти приписати собі відоме ім’я.
Французька сторона бере на себе основну частину витрат на організацію виставки. Україна має подбати про охорону і транспортування скульптур до кордону з Польщею. Віра Стецько переконана, що ми повинні їхати туди не з порожніми руками.
— Хочеться видати гарний альбом, книгу про Пінзеля, — каже вона. — Адже через нього у світі більше дізнаються про Україну.
Нині мистецтвознавець у пошуках спонсорів. Але вони на виставки, на жаль, не ходять. І все-таки хочеться вірити, що знайдуться сучасні Потоцькі, які допоможуть видати гідний майстра альбом і книжку про нього.
Тернопільська область.
На знімку: Віра Стецько показує скульптури, які поїдуть до Лувру.
Фото автора.
