У Національній спілці письменників відбувся вечір пам’яті Володимира Затуливітра — чудового українського поета, життя якого трагічно обірвалося дев’ять років тому на відлюдді — в селі Бучаку на Черкащині.
Його відкрила голова благодійного літературно-мистецького фонду Затуливітра Любов Снісар: «...Люди тоді йшли по свячену воду до Роженої криниці, а побратими несли труну з тілом слобожанського козака на Козацький шпиль — у замерзлу цвинтарну землю, яка стала для поета останнім притулком...» Утім, вечір пам’яті не було перетворено на суцільну «тризну», адже за життя Володимир Іванович цінував гумор, іронію, тонкий товариський жарт. Саме таким повставав він із спогадів ведучих — голови НСПУ Віктора Баранова та письменниці, головного редактора газети «Слово Просвіти» Любові Голоти, близьких друзів і колег поета.
«На цій фотографії Володимир Затуливітер дивиться на світ через мої окуляри, — вказав на портрет Віктор Баранов. — А я дивлюся на світ очима Затуливітра. Його світогляд, його філософія, його моральне кредо мали величезний вплив на оточуючих...» «Унікальною особистістю й унікальним поетом» увійшов Затуливітер в історію сучасної літератури, визнавали й інші промовці і згадували, яким вимогливим був до себе, до власної творчості редактор видавництва «Молодь». Літературній спадщині Володимира Затуливітра присвятив грунтовне дослідження академік Іван Дзюба. А ще його знали як «ходячу енциклопедію»: якась безмірна ерудиція вражала навіть тих, хто вже начебто мав би звикнути до «гігабайт» його «електронної» пам’яті. Хоча поет узагалі був людиною нестандартною. Як точно визначив сучасний композитор Кирило Стеценко, «Затуливітер — це посередник між світом, який є, і якого ще немає...»
Поет народився на Сумщині, помер неподалік Канева. І там, і там визнають слобожанського козака своїм земляком. Черкащани за кожної нагоди підтверджують свій глибинний зв’язок з Володимиром Затуливітром. І цього разу на вечір пам’яті приїхали голова обласної «Просвіти» Олена Фещенко, вчителі черкаських шкіл, артисти, композитор Наталія Саух. Як завжди, найголовніші учасники затуливітрівських заходів — школярі, юні шанувальники поетичного слова.
«Згадувати тих, кого не можна забути, — чудова традиція», — сказав на вечорі Дмитро Павличко. Велика заслуга в нагадуванні про Затуливітра належить Любові Снісар. Віктор Баранов навіть зауважив, що «Володимирові після смерті пощастило більше, ніж за життя. Пощастило на берегиню його чистої і щирої творчості...»
Днями у музеї літератури відкрилася виставка, присвячена пам’яті Володимира Затуливітра. Поет народжує Слово. Слово робить поета безсмертним... Берегиня просто нагадує про цей одвічний кругообіг життя...
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
