І все-таки українське кіно існує! У цьому можуть переконатися глядачі, подивившись у кінотеатрах країни художній фільм режисера Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Картина в прокаті з 19 січня, і дистреб’ютери обіцяють довезти її до кожного райцентру.
Кіношники скаржаться на відсутність гарних сценаріїв. Мовляв, тому й фільми невиразні виходять. Але це не про «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Сценарій, а точніше історія, що була покладена в його основу, — жирна та смачна. Прототипом головного героя Івана Додоки став Герой Радянського Союзу, льотчик, гвардії старший лейтенант, уродженець села Чернечий Яр, що на Полтавщині, Іван Даценко. З перших днів війни він на фронті, учасник Сталінградської битви. У 1944-му був збитий, потрапив у німецький полон, потім — у сталінські табори на Далекому Сході. Втік. Можливо, через Чукотку й Аляску потрапив у Канаду, де став вождем племені ірокезів... Власне, і картина названа ім’ям героя, яке він, нібито, одержав у індіанців.
За словами режисера фільму, цю історію розкопали в 2002 році автори телепрограми «Чекай на мене» на прохання племінниці Івана Даценка. Хоча таємницю льотчика-вождя було розкрито ще в 1967-му. Тоді радянська делегація, у складі якої були акторка кіностудії ім. О. Довженка Наталя Наум і кінорежисер Тимофій Левчук, а також відомий радянський танцюрист Махмуд Есамбаєв, відвідала одне з поселень американських індіанців Канади, і вождь тамтешнього племені заговорив з ними українською. Нібито тоді Іван Даценко на вушко повідав свою історію Есамбаєву, але той його не видав кадебістами, які супроводжували делегацію.
Михайло Іллєнко згадує: «Ця історія тоді наробила багато галасу на кіностудії. Але зняти фільм про Героя Радянського Союзу в пір’ї у 60-ті роки було неможливо».
Робота над картиною почалася 2004-го. Кілька разів вона переривалася через перебої у фінансуванні. І от, нарешті, завершилася.
Творці позиціонують її як стовідсоткове вітчизняне кіно, зняте за українські гроші українськими кіновиробниками. Тобто весь технологічний цикл — наш. До Голівуда, звичайно, далеко, але привід для гордості, без сумніву, є.
...З екрана на глядача летять винищувачі та зграя лелек. І здається, що зараз між ними пронесеться Гаррі Поттер на своїй мітлі... Від обрію нічного зоряного неба засніженою рівниною просто на тебе повзе тріщина, і чекаєш, що з неї вискочить божевільна білка з «Льодовикового періоду»... Суб’єктивне сприйняття іноді вихоплювало з українського фільму от такі дежа-вю світового кінематографа.
У фільмі дуже органічно вписано п’ять мов одразу. Герої розмовляють російською, українською, татарською, англійською і трохи матірною. Але це не ріже слух, тому що правдиво й життєво. І ще позитивний момент — новонароджена картина — з гарним добрим почуттям гумору.
У «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», кажучи шаблоном, угадується почерк майстра. Йому властиві елементи поетичного українського кіно, але необхідно визнати, без вигадливих завитушок. У картині багато символізму, цікавих художніх інтерпретацій (художник-постановник Роман Адамович). Убачається у фільмі і якийсь схематизм у коротких воєнних сценах війни, епізодах з життя табору, індійського поселення. Хочеться продовження любовної історії №2 — героя та дівчини з племені, і здається трохи затягнутою лінія «зла» у виконанні Віталія Линецького (на знімку вгорі разом із Дмитром Лінартовичем)... Схоже, всі ці моменти недотягнуті через «бриючий» політ знімальної кампанії (з’являвся на світ фільм аж сім років!) і все-таки скромного фінансування. Нині в кіноіндустріальних країнах ніхто не знімає гарні стрічки з бюджетом у два мільйони доларів.
І все-таки це українське, і вже інше кіно!
— Нам хотілося зробити кіно за формулою — ми, для нас, про себе. Створити українського героя, якого, мені здається, нам не вистачає. Нас привчали і привчили до депресивного антигероя: неспроможного та нерішучого. Вважаю, це та спадщина, з якою настав час розстатися. Наш герой — спосіб запропонувати глядачеві побачити те рідне, що поруч із ним. Подарувати йому почуття любові. Вся наша знімальна група хотіла зняти такий фільм. Я б це назвав справедливим кіно, — так оцінив свою нову роботу сам режисер.
Івана Додоку у фільмі зіграв молодий актор муніципального театру «Київ» Дмитро Лінартович. На прес-показі журналісти охрестили його нашим Джонні Деппом. Акторський склад — національний і досить зіграний. Молоді виконавці головних ролей (Дмитро Лінартович, Ольга Гришина, Іванна Іллєнко (на знімку внизу) на тлі знаних метрів Олександра Ігнатуши, Віктора Андрієнка, Олексія Колесника, Віталія Линецького мають досить гідний вигляд. Ніхто не переграє й не тягне ковдру на себе, і в цьому, як зізнаються самі актори, заслуга Михайла Герасимовича.
Фото надані творчою групою картини.
