Сакральна магія дванадцяти

 

Міфологія Стародавньої Еллади, яка склалася переважно протягом ІІІ—ІІ тис. до н. е. на теренах Стародавньої України, наводить нам дванадцять головних богів Олімпу: Зевс, Гера, Посейдон, Аїд, Деметра, Аполлон, Артеміда, Гефест, Афіна, Арес, Афродіта, Гермес.

Головний бог Олімпу Зевс/Деус/Теус, швидше за все, дав ім’я Україні як такій. За міфологією легендарної Трої, її першим царем-засновником був Теукр. Його родовід походить від Теуса/Деуса/Зевса.

Отже, родове ім’я верховного бога Олімпу (Ольвії (?) — В.Б.) простежується в імені першого троянського царя Теукра (Тео/Део — бог, край — країна).

На користь цієї версії свідчить те, що римляни називали своїх предків-троянців (на чолі з «моторним парубком» Енеєм) — teucrі.

А відомий нам «батько історії» Геродот свідчив, що в Ольвії (Елладі (?) — В.Б.) тільки великих річок протікає аж сім — Дніпро, Дністер, Дон, Дунай тощо. І серед них аж дві річки, які мають у своїй назви ім’я Всевишнього — Південний і Західний Буг (Бог)!

Недаремно ще наприкінці ХІХ ст. н. е. відомий російський історик З. Рагозіна писала, що Ольвія мала державно-політичний статус, тотожний Візантійській імперії...

В імені Гери (Реї/Кібели) явно прочитується ім’я української богині-берегині Оранти (античної Ори). Між іншим, на Житомирщині ще й досі є село, яке зветься Рея. Можливо, це і є батьківщина відомої богині Реї, яка, ймовірно, була матір’ю головного олімпійського бога Теуса/Деуса/Зевса?..

А в імені Посейдона можна розпізнати ім’я кельтської (кельти — західні скіфи) богині води Дани, що дала своє ім’я найбільшим українським річкам Дніпру, Дністру, Дону, Дунаю.

Ця богиня і в Африці дала своє ім’я високогірному озеру Тана (Дана), з якого витікає Голубий Ніл. Та й єгипетський бог Данубіс, безумовно, є африканським уособленням української богині Дани.

Те саме і з богом війни Аресом, що був одночасно богом спартанців-дорійців і скіфів-аріїв, що принесли цей культ приблизно у ХІІ ст. до н. е. з півдня України на острови Середземного моря.

А культ богині Артеміди (так само, як і культ бога Аполлона) було завезено з українського Криму таким собі спартанським царем Орестом, що мав карпатське ім’я. Як відомо, бог сонця Аполлон і його рідна сестра — богиня місяця Артеміда народилися в українській Тавриді. Відомо нам також, що серед низки грецьких островів і нині є острів з назвою Карпати (Карпатос).

Маючи інформацію про українське походження головних богів Олімпу, ми вже й не дивуємося, що й головні герої (діти богів та земних жінок) так званих «грецьких» міфів народилися й поховані в Україні.

Зокрема, як свідчать міфи, прабатько скіфів Геракл народився в місті Мирмикий, що розташовувалося біля Пантикапея/Керчі. А не менш відомий герой Ахілл похований на острові Зміїний у Чорному морі...

Ахілл, до речі, володів титулом понтарха — володаря понту, тобто Чорного моря. На основі свідчення азербайджанського історика І. Алієва, який довів, що форма вимови імені Халла/Хілла походить від імені племен гелів/легів (лелегів (?). — В.Б.), що здавна проживали в контрольованій скіфами/аріями Мідії, ми можемо висловити припущення, що, ймовірно, бог мусульман Аллах мав своїм прообразом чорноморського бога Ахілла.

Повертаючись до особи прабатька скіфів-українців Геракла, ми маємо всі підстави стверджувати, що 12 — справжнє українське число. Погляньмо лише на кількість подвигів Геракла, їх теж 12!

До речі, побутує версія, що опис подвигів відомого доантичного еллінського героя насправді є зашифрованим сексуальним гороскопом Геракла, який більшість своїх подвигів завершує як справжній чоловік. Що, зрештою, (через ревнощі однієї з його жінок) і стає причиною його смерті...

Число 12 відіграє важливу роль і в глобальній релігійній течії — християнстві, заснованій Їсусом Христом. Діяльність цього видатного пророка, котрий (як і Геракл) був забраний своїм батьком-богом на небо, заслуговує на високу шану і повагу, оскільки його релігійна доктрина підтримується сотнями мільйонів людей планети.

Достатньо сказати, що так звана «наша ера» починається з імовірної дати народження цього великого копта/арія (єгипетські копти — народ, споріднений із скіфами/аріями).

Його історія, викладена в іудео-християнській («канонічній») версії Біблії, відома. А нам цікаво, що згідно із християнським ученням Їсус Христос зібрав собі «команду» із дванадцяти учнів — апостолів (із грец.  «посол, посланник»).

Серед безпосередніх учнів-апостолів Їсуса Христа Євангеліє називає: Петра, Андрія, Іоанна Богослова, Якова (брата Іоанна), Пилипа, Варфоломія, Матвія (євангеліста), Фому, Якова (брата Матвія), Фадея, Симона, Іуду (зрадника), Матвія (замінив Іуду після його «самовбивства»).

Першоверховними християнська церква вважає лише Петра і Павла.

Цікаво, що Павло приєднався до християнства вже після смерті Їсуса Христа і не належить до його безпосередніх пропагандистів.

Від ісландського історика С. Стурлусона (1179—1241) ми знаємо історію «скандинавського» бога Одіна, котрий, як виявляється, є не таким уже і скандинавським. У своїй праці «Сага про Інглінгів» С. Стурлусон свідчить:

«Країна в Азії на схід від Танаксвіля [Дона] називається Країною Аасів,.. а столиця країни звалась Асгард. Правителем там був той, хто звався Одіном. Там було велике капище [Кам’яна Могила (?)]. За стародавнім звичаєм у нього було дванадцять верховних жерців. Вони повинні були творити жертвопринесення і судити люд».

Міфи, переказані цим автором, переповідають нам перипетії життя бога Одіна та його асів, які переселилися з Трої (Ольвії) приблизно в І ст. н. е. до Скандинавії.

За свідченням російської дослідниці Г. Кисельової, переселяючись на північ через Причорномор’я і по Дніпру в напрямку Балтії і Скандинавії, наші предки засновували держави і князівства — Сігтуна, Упсала, Стокгольм — і принесли туди свою древню мову.

Після смерті у 150 р. Одіна верховним жерцем і королем став його син — Інгве, потомки відповідно стали іменуватися Інглінгами, а країна отримає назву — Англія (England — країна Інглінгів).

До речі, етимологія слова «інгул», як вважають філологи, має скіфську природу: «ін» — печера, «гуль» — річка. Окрім того, візьмемо до уваги, що в басейні українських річок Інгул та Інгулець і досі розташовані населені пункти Інгул, Інгулецьке, Інгуло-Кам’янка тощо...

Отже, за С. Стурлусоном, істинна Азія — це етнічно український Донбас. Тож «скандинавський» бог Одін насправді — донецький цар і маг-друїд, якого після переходу ним в інший світ обожнили його нащадки і підлеглі.

Було б дивним, якби наймолодша глобальна релігійна доктрина — семітський іслам — не використала напрацювань скіфських пророків Зороастра, Будди і Їсуса Христа.

«Перекочувало» сюди і сакральне число 12, і ім’я пророка Їсуса Христа (Іса), і біблійна версія про першу людину — Адама.

Зверніть увагу хоча б на повне ім’я засновника ісламу пророка Мухаммеда. Воно досить довге (все-таки сорок поколінь!) і відкриває нам просто-таки фантастичні речі.

Серед низки арабських імен пророка Мухаммеда є стародавні імена, зовсім не арабські: Абу аль-Касім Мухаммад ібн ‘Абд Аллах ібн Абд аль-Мутталіба, ібн Хашим... ібн Мудрик... ібн Іаніш (Яніш (?) Іван (?) — В.Б.) ібн Шит ібн Адам.

Але ж прізвище Мудрик доволі поширене серед українців. Був у Києві князь Ярослав Мудрий. Знаємо з Біблії ім’я першої людини — Адама...

Ісламські теологічні джерела знайомлять нас із дванадцятьма духовними і політичними правонаступниками Мухаммеда, які були «безгрішними» людьми, керували відповідно до ісламського права і мали повноваження тлумачити Божественний закон та його езотеричний зміст.

Ісламська теологічна доктрина Дванадцяти імамів стверджує, що завжди є імам Вічності, який має божественну владу над усіма справами віри і закону в ісламському суспільстві.

Першим імамом із дванадцяти був Алі, який вважається законним правонаступником пророка Мухаммеда (що не мав дітей чоловічої статі). А кожен наступний імам був сином попереднього (окрім Хусейна ібн Алі — брата Хасана ібн Алі).

Дванадцятий імам, що народився в месопотамському місті Самара, начебто з 872 року проживає в Таємниці. І буде це тривати так довго, як побажає Аллах.

Дванадцятий імам був історичною особистістю, продовжує бути поточним імамом і буде обіцяним Махді (Месією), який відновить істинне правління ісламу і дасть світові правосуддя і мир.

Усі наведені вище дані мають одне міфологічне і сакральне коріння, в основі якого лежить культ бога Сонця, що зародився на території України ще до ХІІ тис. до н. е. в надрах чернігівської цивілізації Мізина.

Наші предки розуміли, що без Сонця неможливо виростити врожай та й просто вижити в холоді та пітьмі. А без знання траєкторій руху зірок по небу неможливо передбачити такі явища, як затемнення та повний місяць.

Саме тому з давніх-давен люди звертали увагу на місце Сонця та інших зірок на небосхилі, умовно об’єднуючи їх у певні групи — сузір’я.

Насправді ніяких таких сузір’їв не існує. Зірки — є, а сузір’їв — немає, вони — продукт людської фантазії, пов’язаної з певними міфічними персонажами та тваринами.

Зірки, які здаються нам такими, що входять до певних сузір’їв, можуть бути надзвичайно далекими одна від одної. Це приблизно так само, якби ми проекцію сучасного фільму в тримірній технології 3D спрямували на папір. Що б ми отримали? Правильно — плоский малюнок у версії 2D.

Давайте поглянемо на зоряну карту знаків Зодіаку у двомірній версії 2D (мал. 1). Якщо чесно, то треба мати дуже сильну уяву, щоб побачити в сузір’ї Барана власне барана.

Проте маємо те, що маємо. Вивчивши цю карту, все-таки значно легше орієнтуватися в міріадах зірок, хаотично розтиканих по небу.

Древні люди не мали радіотелескопів і не могли зазирнути за межі того, що не можна побачити оком. Хоча, напевно, вони знали те, що не дано (без санкції Бога?) знати і нам, озброєним сучасною астрономічною технікою...

У будь-якому разі ми повинні розуміти, що планети Сонячної системи обертаються навколо нашої «рідної» зірки — Сонця.

Проекція орбіти Землі, що крутиться навколо Сонця, перебуває в межах «бублика» (тора) з діаметром у 15 градусів (мал. 2). Посередині цього «бублика» (тора) є віртуальна вісь — екліптика (від грец. ekleіptіkos — «лінія затемнень»). Це — видимий оком шлях Сонця (по колу) на небесній сфері відносно зірок протягом року.

Екліптика ще називається поясом Зодіаку, що перекладається з грецької як звірине коло, оскільки сузір’я Зодіаку названо переважно на честь тварин (хоча є там й інші символи).

Хрест Зодіаку є найдавнішим символом в історії людства. Він графічно показує нам, як Сонце протягом року проходить через 12 головних для землян (хоча й віртуальних) сузір’їв.

Саме тому символ українського Бога Сонця Кола знайшов своє відображення у провідних релігіях світу: зороастризмі, буддизмі, християнстві, ісламі.

Астрологічний зміст цього тисячолітнього сонячного міфу полягає в тому, що Бог Сонця Коло мандрує навколо землі в супроводі 12 «учнів» — сузір’їв Зодіаку.

Звідси й з’явилися в релігійній міфології людства:

* 12 богів еллінського небесного Олімпу (Ольвії (?) — В.Б.);

* 12 учнів в єгипетсько-українського бога Гора (Ор);

* 12 учнів у Боспорського (кримського) бога Мітри (Ра);

* 12 апостолів в Їсуса Христа;

* 12 асів у скандинавсько-донецького бога Одіна (Дана/Дона);

* 12 імамів пророка Мухаммеда тощо.

А про те, як рух Сонця та зірок Зодіаку по небесному колу відображається в біографіях богів, героїв і пророків, — окрема тема для розмови...